Мій Ангел
Оля вперто скидала дзвінок, а Тарас дзвонив знову і знову.
— Олю, ну відповь уже. Доки можна? — У кімнату зазирнула Наталка. — Або взагалі вимкни телефон, якщо не хочеш розмовляти. — Вона з хлопком зачинила двері.
Оля вимкнула телефон і кинула його на інший кінець дивана. Вона б зробила це давно, але чекала дзвінка від Андрія. Він обіцяв подзвонити, але минали вже другі добі, а він мовчав. З Тарасом же вона взагалі не хотіла бачитися. Його заради вона вилізла зі своєї мушлі, куди сховалася після смерті батьків. А він так підло її зрадив…
***
На вулиці був жорсткий ожеледь. Батьки їхали від бабусі. Раптом із провулка вилетів позашляховик. П’яний водій на слизькій дорозі не втримав кермо, машину занесло, і він врізався в авто батьків. Мама загинула на місці, а тато помер у лікарні.
Минав рівно рік. Раніше Оля любила Новий Рік, чекала на нього із нетерпінням. А тепер вона з жахом згадувала цей день. Він став символом смерті батьків, нагадуванням про втрату і біль, що не відпускав.
Вона не пам’ятала, як змогла закінчити перший курс університету, як взагалі пережила втрату мами й тата. До неї переїхала тітка Наталка, сестра батька. Вона розлучилася з чоловіком через те, що не могла мати дітей — у старших класах зробила невдалий аборт.
— Називай мене просто Наталкою. А то відчуваю себе старою тіткою, — одразу попросила вона.
Але Наталка не змогла замінити батьків. І подругами вони з Олею не стали. Наталка була у пошуках, намагалася влаштувати особисте життя, знайомилася з чоловіками, ходила на побачення.
Оля не збиралася святкувати Новий Рік. Просто ляже спати і нікуди не піде. Але Тарас умовив її піти на день народження до свого друга за два дні до свята.
— У мене є дівчина, а я нікуди з нею не ходжу. Ну що я там робитиму сам? Усі прийдуть парами. Це ж не Новий Рік, а день народження. Ну давай, підемо. Треба повертатися до життя. Думаю, і твоїй мамі не сподобалося б, що ти вдома сидиш, — переконував він.
Останній аргумент зламав опір Олі, і вона погодилася. Вона вдягла ту саму сукню, яку вони з мамою купили спеціально на минулий Новий Рік, але тоді так і не встигли її вдягнути.
— Ти будеш найкрасивіша, — сказала тоді мама.
Сукня справді дуже їй личила.
Наталка окинула її критичним поглядом.
— Поки ми живемо разом, заміж я не вийду. Хто на мене подивиться, якщо поруч така молоденька красуня. — Вона зітхнула. — А не занадто відкрита сукня? Постривай-но. — Наталка пішла у кімнату і незабаром повернулася з тоненькою хусткою. Вона була на відтінок темніша за сукню, гарно її доповнювала.
«Мама б схвалила», — подумала Оля.
— Так краще, — із задоволенням сказала Наталка. — Можна накинути на плечі, якщо стане прохолодно.
Вони з Тарасом довго їхали на таксі. Коли увійшли у квартиру, вечірка вже розпочалася. Іменинник присвистнув, побачивши Олю.
— Тепер розумію, чому ти так довго ховав від нас свою дівчину. Не подивлюся, що ти мій друг, заберу, — жартома сказав він і погрозив Тарасові пальцем.
Крім Тараса Оля нікого не знала на вечірці. Поки він був поруч, вона почувалася спокійно. Але потім почали танцювати. Якийсь хлопець запросив її. Коли музика стихла, Тараса в кімнаті не було.
Оля одразу відчула себе не в своїй тарілці серед незнайомців. Вона пішла шукати друга. Проходячи повз передпокій, вона помітила, що вхідні двері не зачинені. Вийшовши з квартири, Оля побачила на сходах Тараса. Він стояв на поверсі нижче і віддано цілувався з якоюсь дівчиною, наче вони зустрілися після довгої розлуки. Вони були так захоплені, що нічого навколо не помічали.
Олі стало погано від побаченого. Що робити? Залишатися далі вона не могла. Вона повернулася в квартиру, вдягла чоботи й шубку, знову вийшла на майданчик.
Болюче неприємно було дивитися на закоханих. Оля зрозуміла, що не зможе пройти повз них. Їй нічого не залишалося, як піднятися вище і зачекати. Рано чи пізно їм набридне цілуватися, або хтось покличе їх назад. Вона піднялася на поверх вище. Але й сюди долітали звуки поцілунків і шепіт.
Оля вирішила піднятися ще вище. На наступному поверсі треба було пройти по відкритій довгій лоджії. Вона зупинилася і глянула вниз, підставивши розжарене обличчя легкому вітру. Машини, припарковані у дворі, нагадували сугроби.
«Якщо скочити у сніг, буде боляче?» — промайнула в голові дивна думка. «Навіть не думай про це!» — то чи вона сама наказала собі, то чи хтось влив їй цю думку, але Оля відскочила від огорожі. А потім знову підійшла, нахилилася і глянула вниз.
— Навіть не думай! Геть від огорожі! — почула вона різкий голос позаду.
Він стиснув її руку, і Оля зрозуміла, що з цим дивним хлопцем на ім’я Андрій їй більше ніколи не буде страшно зустрічати Новий Рік.
