Олена зранку почувала себе не дуже добре. За вікном сипав сніг. Вона зраділа, що вчора зходила до магазину — інакше довелося б продиратися крізь замети, що було б дуже важко з її хворими ногами. До того ж, здавалося, знову підскочив тиск. Олена випила пігулку, лігла на диван і закрила очі.
«Що ж я лежу? Треба варити борщ», — подумала вона, але сили підвестися не було.
Так уже повелося, що першого січня до неї на обід приходив син із дружиною. А раніше, коли Андрійко був маленьким, то ще й із онуком. І завжди з порогу питав: «Мамо, а борщ є? Салати вже набридли». Олена вирішила, що ще трохи полежить і піде готувати. Встигне. Вона прислухалася до себе — голова, здавалося, трохи полегшала.
Олена розплющила очі й подивилася на фото чоловіка на стіні. Спеціально повісила так, щоб, засинаючи й прокидаючись, бачити його. Сім років минуло, а звикнути так і не змогла. Часто згадувала й розмовляла з ним, дивлячись на портрет.
— Погано мені без тебе, Василю, — промовила вона вголос.
— А пам’ятаєш, як ти прийшов із роботи без подарунка на мій день народження? Квіти сховав під пальто на вішалці. Навмисне повільно роздягався, щоб я вийшла до тебе й запитала, чого це ти так довго мудруєш? А ти сказав, що зарплату втратив. Пішов у магазин, поки вибирав мені подарунок, хтось витягнув гаманець із кишені. Як же я розізлилася на тебе тоді! Адже відчувала підступ, знала твій нестерпний характер — і все ж попалась на твою вудочку.
І який же впертий був — доводити до кінця все, що задумав. Я вже гадала, як прожити місяць без грошей. Прийшли гості: син із дружиною, твій друг Микола із жінкою, та моя подруга Мар’янка. Сіли за стіл, розлили вино, ти сказав тост — а потім подарував мені коробочку із золотими сережками. Мені тоді п’ятдесят виповнилося. І як же прикро стало, що мало не кинула в тебе тією коробочкою. А ти тільки сміявся, радів, що знову вдалося мене розіграти.
Олена докірливо поглянула на портрет чоловіка.
— А ще пам’ятаєш, як ключі в сніг упустив? Як же ми довго їх шукали! Сусіди навіть вийшли допомагати. Потім підкинув, щоб я їх знайшла. Скільки разів питала — так і не зізнався, що це був жарт. Перед сусідами соромно було? Вони б не зрозуміли. Діставалося не тільки мені, а й дітям…
Василь із портрета уважно слухав. Рідкісне фото, де він був серйозний. Зазвичай лукаво посміхався. Олена зітхнула й сіла на дивані. Голова трохи відпустила.
Вона пішла на кухню й почала варити борщ. Кожен рух відгукувався білью в колінах. Вона готувала й згадувала…
***
Був теплий серпневий день. Молоденька Олена сиділа у білій весільній сукні перед дзеркалом. Подруга Мар’янка зачісувала їй волосся. Вона вчилася в місті на перукарку. Олені не сиділося на мОлені не сиділося на місті, бо серце їй підказувало, що справжнє щастя чекає зовсім не там, куди її ведуть.
