Колишня свекруха не дає мені життя
Колишній чоловік уже давно живе своїм життям і виховує нову дитину, а його матір досі не дає мені зітхнути. Каже, що так турбується про онуку. Краще б дивилася, щоб її синчасто вчасно платив аліменти.
Прожили ми з Олегом шість років. Це був пекло. Я втекла від нього, навіть не боячись залишитися самітною з малою дитиною. Хоч як родичі мене не переконували, що дитині потрібен батько, я знала — більше не витримаю його гулянки та п’янки.
Ганна Петрівна ніколи до мене поваги не мала. Та після розлучення раптом почала пильно стежити за мною, прикриваючись онукою. Напевно, боїться, що їй тепер навіть склянку води подати буде нікому.
— Чого ти вибрикуєш? Він же тебе не б’є, зарплатню в хату несе. Нормальний же чоловік, — приговорювала свекруха.
Тобто треба триматися за чоловіка, який лише не б’є? Зрозуміло. Я мовчала, бо знала — з нею безглуздо сперечатися. На аліменти не подавала, щоб колишній потім не вимагав від дочки нічого. Він обіцяв допомагати сам. Та, як завжди, слова розвіялися.
За півроку він одружився знову. Нова вагітність свекруху, дивно, анітрохи не зраділа. Вона наче відьма слідкувала за мною, намагаючись звести з сином. Приходила без попередження, контролювала моє життя. Каже, має повне право бачити онуку — чудовий привід.
А де ж була її «турбота» раніше? Все зрозуміло — вона просто вивчала обстановку.
Після розлучення я почала життя з чистого аркуша. Раніше я не відходила від плити та мітли, не бачилася з подругами, гуляла лише на дитячому майданчику. Тепер я знаходжу час для себе. У вихідні ми з батьками їздимо на дачу, ходимо в кіно та зоопарк.
— Годі возити дитину скрізь. Нехай вчиться хазяйству, — докоряла колишня свекруха.
— У вихідні ми відпочиваємо. Доньці цікаво, а ваші каструлі зачекають.
Вона гадала, що я маю сидіти вдома та плакати за колишнім. Ще й восьмирічну дівчинку вчити готувати та прибирати? Навіщо? Дитина має насолоджуватися дитинством — дорослих клопотів буде ще досить. Вона збирає іграшки, сервірує стіл — для її віку це достатньо.
— Ти господиня абияка, і дочка твоя такою ж буде, — шипіла вона.
Якось я забула викинути стару зубну щітку, а нову поставила в склянку. Свекруха одразу вирішила, що я веду до хати чоловіків і гуляю при дитині. Я не пояснювалася — доросла жінка, що хочу, те й роблю.
— Не маєш права на особисте життя, бо ти мати! Маєш думати про дитину, а не про чоловіків! — кричала вона на весь під’їзд.
— А чому ж вашому синочку можна? Він уже нову дитину накоїв!
— Ти ж сама його кинула, а хороші чоловіки на дорозі не валяються.
Я попросила більше до нас не приходити і не псувати мені нерви. Якщо хоче погуляти з онукою — зустрінемося в парку. А додому — закрита дорога. Тепер вона лютує і погрожує опікою. Та мені боятися нічого — я добра матір, хоч що вона там собі не вигадує.
