Ссора
Оксана ще раз перечитує лист, натискає на кнопку «відправити». Ну ось, зараз можна піти попити каву. Відкидається на спинку стільця, трохи так сидить, потім закриває пошту, встає з-за столу й виходить із кабінету.
В кімнаті відпочинку за столом сидить одна Мар’яна й чхає носом. Оксана не любить втручатися в чужі справи. Навряд чи ординар розкритикував за помилки. Вона вмикає водонагрівач, бере з полиці свій чашковий стакан, наливає дві ложки розчиненої кави й зупиняється, чекаючи, поки водонагрівачи закипить.
Мар’яна заскріпіла з горя й відвертається до вікна.
– Що сталося? Ігор не прийняв переклад? Надулася помилок? – запитує Оксана.
– Тобі як?
– Нічого. Просто хотіла змогти допомогти.
– Не треба.
– А чого ти плакатимеш?
Оксані раптом ломить, як недавно бачила, як Мар’яна сідає в круту машину, її перемогу, якою вона окинула тих, хто в ту мить стояв біля бічної квартирки офісу. Понятно, господар велетня позбувся, не прощуючись, а ця дурепа оплакує свої несбывші мрії.
Вода закипіла, Оксана наливає гарячу воду в глечик, сідає за столом, назустріч Мар’яні. Підкладає їй пачку серветок.
– Приведи себе в порядок. Не потрібно, щоб про твої справи дізналися увесь офіс, почнуть чутки. І не затримуйся з абортом.
– Звідки ти?.. – Мар’яна піднімає на Оксану своє опухле від сліз обличчя.
– Нехай як світ. Говорив, що любить, обіцяли золоті гори, а потім зник, не відповідає на дзвінки. А в тебе дві смуги. Відомо, як світ. – посміхається Оксана.
– Або хочеш залишити дітка? Подумай. Родить, по ночах будеш перекладати, щоб не помріти від голоду. Потім віддаєш дитину в дитсадок і виходить на роботу. Будеш постійно брати лікарнянки, важливих розмов не довіриш. Ти ворушиться й подеше в школу, будеш підазкувати переклади, щоб якось вижити.
Потім випаде за когось інженера, сподіваючись, що з ним стане простіше. Родить йому дитину й уже з двома крутиться, як білка в колесі, втраче від постійного недосипу. Незабаром їй нащебеть твій утомлений вигляд, він почне змінювати, потім і зовсім зникне, як й цей. Решить, що навколо багато молодих чистих і свободних дівчат, що алименти – це не така вже висока плата за свободу. А ти до кінця життя будеш напрямити на двох працях, щоб прокормити й одягти двох дітей…
– Схамці! Ти нічого не знаєш, – перебиває її Мар’яна.
– А чого тут знати? Я сама виростала в такій родині. Просто нарисувала твоє майбутнє. Подумай.
– Ти… злиха! – каже дівчина й виходить із кабінету, залишаючи на столі кілька зірваних і вологих від сліз серветок.
Оксана п’є каву. Ще одна дурень, потрапивши в сіття любові. Або злива? А може, щось однаково буде її? Має велет з велетня повернеться, вийде з ним… Такий чи вже одружен, або шукає більш щастивий варіант.
– Оксана, тебе Іван Лісевич шукає. – В кімнату заглядає секретарка Леночка.
– Іду. – Оксана допиває каву, миє чашку, ставить її в мийку й йде до начальника.
– Ну що, все жи кинь нас? Ну і правильно. Там шансів більше. Але нас не забувай. Напиши розділ. Я накажу, щоб бухгалтерія тягнула швидше. Не потрібно заробляти. Удачі…
Оксану називали кар’єристкою, завидували. Скорої пропозиці із тінику віддавали їй, хвалили її переклади. Вона вміла поставити на місце червоного бізнесмена або заносистого головного. Виглядала неприступно, стужено й розрахована. Про неї ходили чутки, від найвідомих до звично звичайних. Що кинув її хтось, вона розчарувалася в любові, пішла в кар’єру, а представників чоловічого пола не пускає на пушечний вистріл. Про те, що нічого з усього цього не є правдою, знала тільки вона сама.
Вона давно рішила, що спочатку кар’єра, а потім все інше. Що буде завжди рахувати тільки на себе, а не на «міцне чоловіче плече». Ніяких поганих досвідів, розчарувань у особистому житті у неї немає. Допомогло їй у цьому рішенні одна давня суперечка, що відбулася між батьками…
***
У останній час рідні часто скупою, майже кожного дня. Мама завжди знаходила причини для суперечки. Але з чого би вона з початку, закінчувалося критиками, що батько помалу заробляє, що зрадив її мрії, що він неуспішний і зламав їй життя…
Колись батько пробував бізнесом, але партнер його наступив, відштовхнув бізнес. Батько не спився, устроївся викладачем математики в коледж. Його любили і шанували. Але матір це не сподобається, їй постійно не вистачало грошей. Вона його звинувачувала, порівнювала з чоловіками подруг, просила, щоб він змінив роботу, нарешті, заробляв більше. Але батько більше не хотів також бізнесом.
Назло батьку мати знайшла підработку й тепер часто залишалася після роботи. В той день мати знову прийшла додому пізно. Оксана вже спала. Вона розбудилася від галасу. Мати щось упали в коридорі й галька ссорилася.
– Тихо ти! Все будинок перебудиш. Ти знаєш, скільки часу? Не кажи, що на роботі… – чувала Оксана голоси.
Мати щось відповіла нерозумно.
– Ти п’яна, чого? На меня ти не зустріла, подумала б хоч про доньку. Вона вже старша, все розуміє.
– Відвідайся. Я втомилася, – неохотно відповіла мати.
– Ну ще б…
Оксана встала й тишком вийшла в корідор, щоб краще чути.
– Як до мене претензії? Ти ж не можеш знайти роботу, де платять добре, приходиться мені на двох вкалувати. На твою зарплату з голоду можна схуднути. Про доньку сильно переживаєш, як я погляжу? А вона росте, їй тут одне треба, там инше. Ім потрібні нові черевички, сукні. І я давно нічого собі не купувала.
– Знаю я, де ти працюєш. Ти… – батько хибно оберів мати.
– А що? Як заплатять, я й в постільню можу покласти. Заробляй сам, а я буду дома сидіти. Не можеш? Тоді і мовчи. Ти неудачник, нецінний чоловік. А пам’ятаєш, що ти мені обіцяв? Що я ні скільки не буду потребувати. Що ти на все мене готовий. Про міцне чоловіче плече говорив. І де воно? Вот це що ли? Від нього оперитися не можна. Слабак. Економ. Я, дурепа, повірила…
– Пізно вже. Давай, завтра поговоримо, – просив батько.
– Нічого, нехай всі знають, який ти. Проку від тебе ніякого. А що ти мені використовується? Куди ти уйдеш?. Вийди… Чоловік з возу – мені легче, – мати п’яний сміх розкатився по квартирі. І раптам відропався. Оксана чув звук пощіпки. Мати починає замовляти, обзивати батька й вискідати його з будинку.
– Іди, скатертям дорога. Я не пропаду без тебе. Про мене є хто позабоїтися…
Нобосі ноги замерзли на холодному тапочку. Оксана і так вже досить чув, чого не мала чути. Прослуховавшись ще трохи, вона на наг цьких кілерів повернулася в свою кімнату, легла в постіль і накрилася с головою оділлів.
Рідні часто суперечили, але щоб так… Відтак Оксана і знайшла, що у матері хтось є. Вранці, коли вона встала, батька вдому вже не було. Мати виглядала хворебно, на Оксану не дивилася.
– А де тато? – запитувала Оксана, коли батько не приїхав ночувати.
– В командировці…
Потім мати знову прийшла пізно додому. Оксана стояла біля вікна й чекала. Бачила, як біля під’їзда зупинився внедорожник, з нього вийшла мати, але не одразу. Машина уїхала, а Оксана кривилася під оділлів, роблячи вид, що спить.
Наступного дня запитала:
– Ви з татом розлучаєтесь? У тебе инший чоловік? Я бачила…
– Ти вже старша. Сподіваюсь, ти зрозуміє мене колись.
Але Оксані не зрозуміла, не хотіла зрозуміти. Тато хороший, він не п’є, у дитинстві каталася з нею з вершини на санках, запускав повітряного дракона… А якщо випиває трохи в свята, стає добродушним й веселим. Не пристає той інший кращим тато. І Оксана сказала, що не хоче зрозуміти мати, що хоче жити з татом. Вона справді прийшла до нього в коледж.
– Мати права. Я неудачник. Не зміг забезпечити їй життя, про яке вона мріяла. Може, він той, необхідний їй. Так буває. Я б взяв тебе до себе, але я проживаю у дяді Сергея. У нього двокімнатна квартира, дві діти, я сплю на кухні. Некуди мені тебе взяти. Потерпи.
Пізня Оксані й прийняла рішення, що ніколи ні на кого залежати не буде, ні на яке міцне плече. Вона усе досягне сама. Любови нема, раз вона так легко проходить. Грошей важливіше любові. Лише так. Її дівка ніколи не буде свідком вияснювання стосунків, критик і суперечок. Ніколи.
Вона старалися більше не звертати уваги на пізню повернення матері. Після закінчення школи Оксана поступила на неставочне в університеті, устроїлася на роботу там же, на кафедрі іноземних мов. Тут було повно методичок, книг і все вільний час вона читала, дивилася відео без перекладу. Додому приходила тільки спати. Ще студентка тимчасовою працю.
Рідні розлучилися, і мати пішла до іншого чоловіка. Батько також жив у якоїсь жінки, казав, що здасть у неї кут. Став ухоженим, мирним. Оксана звала його до себе, але батько відмовлявся, казав, що не хоче мені заважати.
Якщо з батьком Оксана підтримувала зв’язки, дзвонила, інколи заходила в гості, то з матерію ви практично не спілкували. Обі сушився одна на одну. Оксана не могла простити мати зради, а мати зуражалася на дочку, що та взяла сторону батька. Так і жили. Оксана працювала перекладчиком, занявлася перекладами й тимчасово ставала.
А любов… Парні у неї були. Але Оксана зрозумівала, що їх інтересує не тільки вона, але й її квартира. Зручно, не треба самому напружувати, чогось досягати, простіше добиратися Оксану з квартирою. А вона так не хотіла.
Однієї разу в місті організували виставку з участю іноземних компаній, Оксану запросили працювати на ній. Вона заздалегідь подивилася. Вот тоді її і запросили до Києва. Вона попросила час думати. А сьогодні прийняла кінцеве рішення.
***
Після роботи вона рішила зайти до батька.
– Тато, я в Київ забираюся. Квартира вільна, можеш повернутися. Обіцяй, що якщо тобі що-небудь потрібно, ти скажеш мені. Обіцяєш?
– Та нічого мені не потрібно, дочка. Нікуди не поїду. Може мати рішить продати квартиру? Я тут звик. Ти хоча дзвони.
– Буду, обов’язково, тато.
– Заміж-то не збираєшся?
– Поки що. Як збираюся, на весілля тебе обов’язково запрослю, – обіцяє Оксана.
– І правильно, не поспішай. Ти є хоча хочеш? Марія такий борщ видав!
– Марія видав? – переспитує Оксана й підмихає батькові. – Ладно, не смущайся. Я рада за тебе.
– До матері зайди. Ти все ще зуражиш на неї?
– Ладно, тато, мені пора бігти. Треба викопати. Я ще зайду попрощатися. – Оксана обіймає батька й поцілую в віяла.
Вона давно ростом догнала його.
Оксана тягла до останнього, але все ж вирішила попрощатися з матерю. Відношення у них були холодні й витягнені.
Вона побачила мати, коли та підходила до будинку. Йшла повільно, з двома об’ємними пакетами, дивилася собі під ноги. Оксана хотів дійняти її, але тут з під’їзду вийшов чоловік. Він щось запитав у мати.
– Не давай! Знов п’ється… Скільки можна? Краще б роботу знайшов, дармоєд…
Оксана перегнулася й пішла подалі. Вона надзвонить їй пізніше. Знов пам’ятала ту суперечку рідні. Що ж, мати шукала собі «міцне чоловіче плече», а знайшла ще поганіше. Він, мабуть, також обіцяли їй хороше життя. Обіда на мати так і не пропала, хоча її було ще й жалко, як і батька.
Якби не та суперечка між рідновми, Оксана, ймовірно, давно заскакала в якогось парня, як Мар’яна, вийшла одружитися, народила. Її життя склалось би інакше. Ні Києва, ні кар’єри… Нічого. У неї все буде, і кар’єра і квартира в Києві. А міцне чоловіче плече… Вона і без нього не пропаде.
Рідні часто так зайняті рідними справами, що не звертають уваги на дітей, думають, що вони нічого не бачать, не розуміють. А діти слухають і чути кожне висловлене зсерди слово, запаминчають все сказане. І будує свою життя за сцінаром рідна або обирає протилежний, забираючи себе просте людське щастя.
