Піти треба по-людськи
Маріна тепер певна, що жінки, які розлучилися з чоловіками ще в молодості та жили самотньо, набагато щасливіші. Так вона думає, дивлячись зі свого досвіду.
— Може, хтось з жінок зі мною не погодиться, — каже вона подрузі Наді. — Але я тепер так вважаю.
— Може, — несміливо відповіла Надя. — Але в кожної жінки своя доля. Не варто казати за всіх. Бо буває, що в першому шлюбі не щастя, а в другому — знаходять його. А хтось і в третьому.
— Не сперечатимусь, але думки своєї не зміню, — промовила Маріна. — Якщо брати мій випадок, то я пережила стрес, а попереду — старість. А він затоптав усі мої почуття. Тепер я вже нікому не довіряю.
Маріна з чоловіком Ігорем, свекрухою, що мешкає з ними на одному поверсі, і чотирнадцятирічним сином Андрійком зустрічали Новий рік удома. Все було гарно: Маріна звечора накрила стіл, свекруха допомагала, тож зустріли свято в колі родини. Першого січня прокинулись пізно — гуляли до пізньої ночі, за вікном лунали салюти. Свекруха пішла до себе раніше.
Цей рік почався для Маріни тяжко й несподівано. Після обіду Ігор зник. Сів у машину й поїхав, нічого не сказавши. Просто зник.
Коли настала ніч, вона не могла заснути. В голову лізли погані думки.
— Раптом Ігор потрапив у аварію? — Голова боліла від тривоги.
Вона чекала дзвінка, сподівалася почути щось про чоловіка. Але була тиша. Його телефон не відповідав. Не спала всю ніч, а вранці з головним болем і високим тиском ледве піднялася. Поставила чайник. Незабаром на телефон прийшов лист від чоловіка: «Не шукай мене. Я пішов від тебе».
У неї затремтіли руки, серце закалатало.
— Показати свекрусі? — подумала вона, але вирішила: — Краще поки не засмучувати її.
А потім раптом з’явилася інша думка:
— А раптом вона в змові з сином? Ні, піду й покажу.
Вона рішуче пішла до сусідньої квартири й подзвонила.
— Полюбуйся, що твій син мені надіслав, — сказала вона з обра— сказала вона з обрадою, усміхаючись через сльози, бо зрозуміла, що нарешті звільнилася від брехні та почала нове життя.
