Як врятувати чоловіка
Здавалося б, сім’я Юлії та Антона — ідеальний зразок гармонії. Антон не п’є, окрім свят, та й то трохи, не палить, і за одинадцять років жодного разу не підняв на дружину руку.
Хоча був один випадок, але Юлія вважає, що сама винувата, і іноді розповідає про нього подрузі:
— Колись давно ми посварилися з Антоном, я розлютилася і сама кинулася на нього з кулаками. Уяви — тендітна жінка проти здорового чоловіка. Ну що я собі думала? А він просто легенько притримав мені руки й посадив на диван. Інший би, може, відповів, навчив би мене. Тоді я й зрозуміла, що неправа, і більше ніколи такого не робила.
— Та ну ти, Юлько! Та твій Антось однією лівою міг би тебе так зачепити, що мало не здалося б, — сміялася Ріта. — Ще й кажеш, що жінка може перемогти чоловіка?
У Юлії й Антона — другий шлюб. Від першого чоловіка вона пішла саме через те, що той занадто часто «відзначав» і влаштовував скандали. Повертався з роботи пізно, коли донька вже спала, починав кричати, міг розбудити дитину й навіть не звертав на це уваги. Юлії набридли ці істерики, і вона, подавши на розлучення, повернулася до батьків.
— Молодець, доцю, що пішла від нього… — підтримувала мати. — Нічого доброго ти з ним не побачила за п’ять років. Нічого, виростимо Оленку, а ти ще знайдеш своє щастя. Ти в мене дівчина гарна, сама знаєш…
Коли Оленці виповнилося дванадцять, Юлія вийшла заміж за Антона. Познайомилися вони на дні народження чоловіка Ріти. Святкували в кафе, і саме там Антон підійшов до неї.
— Бачу, вам нудно, — усміхнувся він. — Запрошую на танець. — І показав свої білі зуби.
Він був високим — Юля ледь досягала йому до плеча — симпатичним і спокійним. Принаймні, спочатку так здавалося.
— Та ні, не нудно, — відповіла вона. — Але потанцюю з задоволенням.
Так і почалися їхні стосунки. Ріта дуже раділа — нарешті подруга не самотня. До того часу Юля з донькою жили в трикімнатній квартирі, яка дісталася їй у спадок від бабусі. Та захворіла й жила сама, тому батьки забрали її до себе.
Квартира була трикімнатна, але невелика — кімнатки тісні, у старому п’ятиповерховому будинку. Але Юля була рада, що є своє житло, а у доньки — власна кімната. Незабаром Антон переїхав до неї, бо сам мешкав із матір’ю.
З першим шлюбом у нього теж не склалося. Після весілля жили з його мамою, але дружина Віра й мати не змогли ужитися під одним дахом. Спільних тем не знайшли, постійно сварилися, мало до чого не дійшло.
— Антоше, де ти знайшов цю скандалістку? — кожного разу допитувала сина мати, коли той переступав поріг після роботи. — Неможливо з нею під одним дахом!
— Антоне, — категорично вимагала Віра, — я не можу жити з твоєю матір’ю. Давай знімемо квартиру. Інакше не відповідаю за себе.
Віра дійсно була гарячою, але вона вже чекала дитину. Довелося знімати житло, потім народився син. Антон намагався допомагати дружині, але їй завжди щось не подобалось.
— Антоне, грошей немає. Сину треба новий одяг, він росте. Антоне, сходи в магазин, приготуй вечерю — я не встигла. Погуляй з дитиною — я втомилася.
Чоловік виконував усі прохання, але мати дзвонила й скаржилася, що його дружина не дозволяє бачитися з онуком.
— Антоше, ну як так? Я без тебе не можу побачити онука! Ця… не пускає мене!
— Мамо, не хвилюйся, у вихідний приїду з сином — поспілкуєшся.
Віра збирала сина й відправляла чоловіка з ним до свекрухи, сама ж лишалася вдома… або йшла до подруг. Поверталася пізно, іноді навіть з запахом алкоголю. Антону це не подобалось, а вона все скандалила та лаяла свекруху. Згодом по вихідних дружина почала часто зникати з дому, а одного разу навіть не прийшла на ніч. Антону треба було на роботу, тому рано вранці відвіз сина до матері. Та постійно «пиляла» його: «Де ти знайшов таку…»
Минув час, і коли синові виповнилося чотири роки, Віра заявила:
— Я від тебе йду, бо ти — маменькин синок. А мені потрібний справжній чоловік, і я вже знайшла такого.
Розійшлися, Антон повернувся до матері. Треба сказати, що його мати теж була не подарунок. Їй не подобалася жодна жінка, і в принципі вона вважала, що немає на світі нікого, гідного її сина.
Спочатку після весілля Юля й Антон жили дуже дружно. Єдине, що псувало ідилію — свекруха. Їй не подобалось, що він одружився з жінкою, у якої вже є дитина. Хоча Оленка була спокійною дівчинкою й навіть називала її бабусею.
— Яка я тобі бабуся? У тебе є своя, а я тобі не рідна! — одразу ж поставила дівчинку на місце свекруха. Та навіть образилася, але більше ніколи так не називала.
Юлю аж перекрутило від цих слів, алеА потім Юля зрозуміла — рятувати треба не чоловіка, а себе, і, глибоко зітхнувши, взяла телефон, щоб записатися не до психолога, а до юриста.
