Свято весільного залу наповнювали схвильовані шепоти. Крізь високі вікна лилося м’яке світло, а позолочені крісла були зайняті вишукано одягненими родичами та друзями. Дехто з гостей піднімав телефони, намагаючись зловити цю мить на камеру. Повітря тремтіло від радості та очікування.
Наречена, Оксана, стояла поруч із нареченим, Іваном, міцно тримаючи його руку. Вона виглядала досконало: біла сукня, що облягала її струнку фігуру, довга фата, що сягала підлоги. На її обличчі сяяла щаслива усмішка, але в куточку очей миготіла тривога.
“Все буде добре,” — прошепотів Іван, стискаючи її пальці.
Оксана кивнула, але не встигла відповісти…
… щось ворухнулося.
Не позаду. Не поруч. А саме під сукнею.
Легкий, ледве помітний рух — ніби хтось, або щось, ховалося серед складок тканини.
Оксана здригнулася, зробивши крок назад. Іван відразу відчув напругу в її руці.
“Що сталося?” — заклопотано запитав він.
Але перш ніж вона відповіла, рух повторився — тепер сильніше. Край сукні здригнувся, ніби щось намагалося вирватися з-під неї.
Гості завмерли. Одна із світських подруг, Мар’яна, схопилася за рота. Старенька тітка Наталя перехрестилася, щось шепочучи до неба.
Оксана стояла нерухомо, відчуваючи, як холод пробігає по спині.
А потім…
… почувся звук.
Тихий, але чіткий — сумнівів не залишалося: щось було під сукнею.
“Ви жартуєте?” — нервово прошепотів хрещений, Тарас, озираючись.
Але ніхто не сміявся.
Усі затамували подих, ніби опинилися у найнапруженішій сцені фільму.
І тоді…
Сукня різко здригнулася!
Оксана скрикнула, відскочила і підняла край сукні.
Зал вибухнув здивуванням. Іван стиснув кулаки, а реєстраторка, жінка на ім’я Ярина, завмерла з печаткою в руці.
З-під сукні, мов із таємного ходу, вискочила чорна тінь, а за нею почулося…
… нявчання.
Маленький чорний комок швидко опинився посеред зали. Хтось крикнув, інший гість відскочив, розливши шампанське на скатертину.
“Ааа! Що це?!” — схопилася за Івана Оксана.
Комаха, перебираючи лапками, зупинилася посеред кімнати, махнула хвостом і…
… знову нявкнула.
Тиша.
Іван заплющив очі. Оксана, ще хвилю тому впевнена, що побачить щось жахливе, не вірила власним очам.
Перед усіма на підлозі сидів маленький чорний кошеня і цікаво оглядав натовп.
“Це… кіт?” — почулося з глибини зали.
Іван подивився на Оксану:
“Чому в тебе під сукнею кіт?”
Вона розплющила рота, але відповіді не знайшла.
Тоді з першого ряду почувся сором’язливий голос:
“Ем… може, це мій…”
Усі обернулися.
Там стояла молодша сестра Оксани, маленька Софійка, у білих панчохах, міцно тримаючи плюшевого зайця.
“Я не хотіла залишати його вдома… Він сховався у кошику з фатою… Я думала, він уже виліз.”
Гості спочатку витріщили очі, а потім розразилися сміхом. Напруга розвіялася, як бульбашка мила.
Оксана, ще тремтячи, нахилилася і підняла кошеня. Воно нявкнуло і втерлося в її долоню, ніби нічого й не сталося.
“Ось тобі й пухнастий свідок,” — з усмішкою сказала вона.
Ярина, реєстраторка, похитала головою:
“Сподіваюся, більше ніхто не вискочить з-під сукні?”
Знову сміх.
Іван і Оксана переглянулися і теж не втрималися.
“Знаєш,” — сказав він, гладячи кошеня, — “якщо весілло починається так, то далі буде ще цікавіше.”
“Я б сказала — ‘кішаче’,” — відповіла Оксана.
Софійка несміливо підійшла, досі тримаючи зайця.
“Вибач… Я не хотіла, щоб було погано.”
Оксана присіла біля неї:
“Все гаразд, душенько. Тільки наступного разу попередь мене, якщо збираєшся привести на весілля сховану тварину, добре?”
“Добре… Бідний Мурчик боявся лишатися сам.”
“Мурчик?” — піднімаючи брови, перепитав Іван.
“Так його звуть. Він жив у нас вже два тижні. Я знайшла його біля школи.”
“Чому нікому не сказала?”
“Бо мама казала, що не залишимо… Але я його годувала і сховала сьогодні у кошику.”
Ярина знову прочистила горло:
“Тож, якщо всі згодні, можна продовжити? Чи хтось ще вилізе з-під сукні?”
Сміх.
Оксана передала Мурчика Софійці і повернулася до Івана:
“Ти певен, що хочеш одружитися після такого початку?”
Він усміхнувся:
“Якщо пережив котячу атаку на весіллі — переживу все. Продовжуємо.”
Церемонія завершилася. Гості вигукували “Гірко!”, молодята цілувалися, а Софійка, тримаючи кошеня, радісно махала зайцем.
Пізніше, під час весільного бенкету, вона підійшла до Іва
