На другому курсі університету Олег закохався в симпатичну біляву Марічку, яка вчилася у паралельній групі. Її ніжний рум’янець на щоках та теплий погляд великих сірих очей не давали йому спокою. Та на одній із студентських вечірок вони нарешті познайомилися ближче, він запросив її потанцювати.
— Як гарно ти танцюєш, — зробив він комплімент Марічці, а та сміялась на всю кімнату.
— Та що тут складного? Рухайся швидше — і все вийде, — посміхаючись, відповіла вона, танцюючи із задоволенням.
З того вечора вони почали зустрічатися. Їхній палкий роман завершився весіллям. Жили вони в гуртожитку, обоє студенти, але якось вправлялися — їм виділили спільну кімнату. А незабаром у цій кімнаті з’явилася дитяча ліжечка. Марічка чекала дитину.
— Олеже, як ми вчитимемося, коли народиться наш син? Одна кімнатка… Можливо, мені варто взяти академвідпустку? Шкода, тоді ти закінчиш інститут раніше за мене.
— Марічко, нащо заздалегідь хвилюватися? Ось народиться син, тоді й подумаємо. Ми ж не перші і не останні в такій ситуації. Інші студенти якось живуть і виховують дітей. Віталік із моєї групи взагалі двійнят виховує — і не кидає навчання, — казав чоловік.
Настав час, і Марічка народила чудового хлопчика Ярика. Олег із нею не могли натішитися — у їхній родині з’явився новий маленький чоловічок. Звісно, спочатку було дуже важко, але їм пощастило. То Ярик виявився розумним малюком, то просто спокійним від природи, але не турбував молодих батьків, давав їм висипатися.
Вони чергувалися на парах, готувалися до іспитів. Якось Марічка обійшлася без академвідпустки. Хоча коли син хворів, її мати приїжджала із сусіднього села, доглядала за онуком, давала ліки.
— Доню, може, заберете Ярика до нас у село? — пропонувала мати, але вони відмовлялися.
— Ні, мамо, якось подолаємо. Якщо що, знову покличемо.
Так і закінчили інститут Олег із Марічкою. Здавалося, труднощі мали зміцнити їхній шлюб, але не тут-то було. Марічці бабуся залишила у спадок квартиру, вони вже працювали і жили там. Ярик ходив до дитсадка.
Коли почалися непорозуміння в їхній родині, Олег навіть не міг зрозуміти причин. Марічка змінилася, стала холодною. Їм стало важко розуміти одне одного. Олег замислювався:
— Тепер важко зрозуміти, чи справді ми любили одне одного, коли одружилися молодими, чи прийняли симпатію за кохання. А може, просто намагаємося зберегти сім’ю заради сина. Дуже хочу, щоб ми лишилися разом, хоч би заради Ярика. Ми дійшли до того, що нас пов’язує лише любов до сина й відповідальність за нього.
Що думала Марічка, він не знав. А вона просто закохалася в іншого — настільки, що готова була кинути чоловіка. Але йти з сином було нікуди, адже це її квартира. У того Андрія не було свого житла. Одного разу дружина сказала:
— Олеже, нам треба розлучитися. У мене інший чоловік, я його люблю. А до тебе ставлюся лише як до батька Ярика. Так більше не може бути.
— Я не готовий до таких змін у житті, — відповів він. — А як же Ярик? Ти про нього подумала? — ця новина приголомшила його.
— Я постійно тільки про нього й думаю. І мені здається, так буде краще.
— Як краще? Щоб сина виховував чужій, а не я, його рідний батько? Ти що, Марічко? — обурився Олег.
— Наш син підростає й незабаром усе розумітиме. Скільки можна прикидатися звичайною сім’єю? — спокійно сказала дружина.
— Але в нас нормальна сім’я! Ми обидва любимо сина, — заперечив він.
— Любимо сина! Але ми не любимо одне одного — і це вже ненормально, — зі смутком проговорила Марічка.
Олег розумів, що дружина має рацію — розумом розумів, але серцем не міг прийняти. Він знав: вона хоче, щоб після розлучення син залишився з нею. А для нього це було нестерпно. Він дуже любив сина, хоч і розумів, що Марічка чудова мати. Олег не давав згоди на розлучення:
— Я не хочу, щоб у Ярика був новий тато.
— Олеже, який новий? Ти ж завжди залишишся його батьком. Ти розлучаєшся зі мною, а не з сином. З дітьми не розлучаються, — переконувала дружина.
Олег спалахнув:
— Так, з дітьми не розлучаються — тут ти права. Але я більше не зможу читати йому казки на ніч, складати пазли, перевіряти уроки. Що це за батько на відстані? Якщо ти вирішила будувати нове життя, знай: сина я тобі не віддам! — нервово вигукнув він і вибіг із квартири, щоб заспокоїтися.
Йшов вулицею, намагаючись зібрати думки, і все розмірковував:
— Що ж мені робити? Я погрожував дружині, що не віддам сина, але будь-який суд буде на її боці. До того ж Марічка добра мати, у неї своя квартира, престижна робота. Чи маю я право залишати шестирічну дитину без матері?
Олег блукав містом допізна, але так нічого й не вирішив. Єди
