**Пісочний місток**
Дев’ятого класу Марійка вже повністю сформувалася, і багато хлопців, навіть молоді чоловіки, не могли не відвернути погляду від її стрункої пости. Батьків Марійки в селі знали й поважали. Мати Ганна працювала завідувача поштитового відділення, а батько Василь був слю́сарем. Дім у них був великий — батьки спочатку думали, що родисться повно дітей, тому й звели простірний. Але народилася лише одна донька, і більше Ганна не змогла завагітніти.
— Марійко, — покликала мати, — вийди, розвіш бабізно, щой-но постирала.
— Зараз, мам…
На дворі під палючим сонцем Марійка у короткій сукні вийшла з тазиком і підійшла до між дворами натягненого мотуззя.
У селі всі знали цю красуню з гарячим характером. До шістнадцяти років вона розквітла, а тепер і сама вже оком кидала на чоловіків.
— От так дочка Василева — за мить у красу перетворилася, — обговорювали її місцеві жінки. — Не одному парубкові голову запаморочить.
Розвішуючи білизну, дівчина помітила Степана, який сидів під грушею і курив, не відводячи від неї очей. Це був друг її батька. Василь запросив його й Миколу викласти плитку в садку. Сам зайшов у хату за квасом, а Микола носив пісок у відерку.
Марійка кинула на Степана погляд, від якого той ледь не подавився димом. Потім, не поспішаючи, нахилилася, вигнувшись, ніби лань, і розвішувала велике рушник.
— Оце Марійка… Що це вона крутиться переді мною? Ніби спокушає…
А вона й не збиралася закінчувати виставу. Закінчивши, сіла поруч із ним. У Степана аж кров до голови пригнала.
— Що, дядьку Степане, спекотно? — підсумлася ще ближче.
— Та вже ж, Марійко, спечно, — витер піт.
— Бачу, засмагла ти, — посміхнулася вона.
— Це я від природи смаглявий, — відповів він з гордістю, але стримано.
Потім підвів очі, примружившись від сонця, і склав з-переваги руки. Ніби показваючи, що розмова закінчена. Що з нею, донечкою друга, фліртувати — не в пору. А тут і Василь підійшов із квасом.
— Миколо, йди випей, спека. — Він к
