— Наталю, як можна так виховувати дівчинку? — постійно допитувала сестру Мар’яна. — Вона ж дівчинка, а не хлопець.
Наталя та Мар’яна — рідні сестри, обидві давно вийшли заміж, народили дітей. Наталя — доньку Софійку та сина, а Мар’яна — єдину донечку Олесю.
Сестри часто бачилися, переважно Мар’яна з дочкою приїжджала в гості до Наталі, бо в них був свій будинок у приватному секторі. Гарний доглядений двір, де можна посидіти в альтанці, а дітям погуляти. Мар’яна ж з родиною мешкала у квартирі.
Мар’яна, звісно, була впевнена, що її Олеся розумніша, красунька та обдарованіша за Софійку. Різниця у віці між дівчатками — лише рік, Софійка старша.
— Наталю, знов твоя Софійка на дерево лізе, ну що це таке! — намагалася якось вплинути на сестру щодо виховання доньки.
— А що тут такого? — дивувалася Наталя. — Вона дитина, має розвиватися.
— Але ж не по деревах скакати! Це ж хлопчача справа, а не дівоча, — переконувала сестру Мар’яна, але та лиш посміхалася.
Дівчатка дружили. Олесі, може, і хотілося так само вільно погратись, навіть залізти на дерево, але мама пильно стежила. Нічого подібного їй не дозволялося.
Софійка ніколи не заздрила своїй двоюрідній сестричці, хоч її тітка Мар’яна вважала, що саме її доньці варто заздрити. У дитячі та шкільні роки Софійці було байдуже. Вона жила своїм життям — була жвавою та встигала скрізь.
Їй подобалося в гаражі у тата прибирати. Софійка славилася як «ватажок у спідниці» — не поступалася хлопцям ні в чому: лізла на дерева разом із ними, билася, захищаючи себе та молодшого брата, інколи навіть перелазила з хлопцями через паркан у чийсь город за яблуками. У ляльки вона майже не грала, не цікавили її зачіски, банти та сукні. Найбільше їй подобалось возитися з татом у гаражі: розглядати гайкові ключі, болтики та гвинтики. Вона любила там прибирати.
— Донечко, не треба мені тут твій порядок, — сміявся батько. — Після нього я нічого не знайду. Краще подаруй мені ключ на шістнадцять. — І вона миттєво знаходила потрібний, розуміючи, що до чого. Тато хвалив її, а вона пишалася.
Олеся — повна протилежність Софійки. Її вдягали, як ляльку. Завжди на ній були гарні сукні, білі гольфи з китицями, величезні банти. Сукні Олесі не подобалися Софійці — занадто багато рюшок та оборочок.
Постійно лунали зойки її мами Мар’яни:
— Олесю, не лізь у пісочницю, гольфи заваляєш! Відійди від дверей — там протяг! Не чіпай чужі іграшки — вони брудні! Навіщо ти взяла бру
