Були інші часи
Давним-давно, коли життя було зовсім іншим, особливо в селі. Там були свої порядки, звичаї, прикмети й нрави. Батьки вирішували долю дітей — за кого скажуть, з тим і житиме донька чи син. А чи була між молодими любов — ніхто на це не зважав. Так жили їхні батьки, діди й прадіди.
Оксана виросла в родині, де було четверо дітей, вона — наймолодша. Вже вміла всю хатню роботу. Коли їй виповнилося шістнадцять, закохалася в Грицька. Він жив на іншому кінці села, але часто опинявся біля її хати. Вони переглядалися, і ті виразні погляди говорили дуже багато.
**Батьків наказ**
— Оксанко, скажи мені, нащо цей Грицько крутиться біля нашої хати? Що йому тут робити, якщо він живе аж за ставом? — суворо питав батько Тарас, хоч вона й намагалася, щоб нічого не видно було. Та від батька не сховаєшся.
— Та звідки ж я знаю, тату, — опустила очі дівчина, а серце билося так, що чути було.
— Звідки-звідки? Заміж захотіла? Знайду я тобі чоловіка, а не цього Грицька-бідолаху. Живуть з матір’ю в напіврозваленій хаті. Не такий тобі чоловік потрібен, — рішуче сказав батько.
Тарас вирішив — треба якнайшвидше видати Оксану заміж, інакше не втримає її, і доведеться поріднитися з Грицьком, якого він чомусь не пере
