Ти ж у нас така самостійна – вітаємо з цим, кохана!

Щоденник.
“Ти ж у нас самостійна!” сказали батьки, а потім потай подарували трикімнатну квартиру молодшій сестрі.
Я йшла по ТРЦ з візком, коли мене покликали:
“Олю! Привіт!”
Обернулась переді мною стояла Іринка, подруга сестри. Вона всміхалась і вже простягала руки для обіймів.
“Як справи? Слухай, хочу поради що подарувати Тетяні на новосілля? Квартира ж просто чудова, трикімнатна, в самому центрі!”
“Яке новосілля?”
Візок зупинився сам собою.
“Ну як яке? Вона ж переїжджає в бабусину квартиру! Каже, батьки їй подарували. Щасливичка, твоя сестра!”
У мене все стислося всередині. Цю квартиру батьки здавали три роки я навіть знала орендарів у вічі.
А ще потай сподівалася, що колись її продадуть, поділяться грошима, і я достроково закрию іпотеку.
“Вона вже переїхала?”
“Та ні, ще тільки збирається. Але наступного тижня буде свято.”
За годину я стояла біля дверей Тетяниної однокімнатної квартири в спальному районі. Дзвінок не працював, тому постукала.
“Олю?” Тетяна відчинила двері у фартуху, обличчя спітніле, в руках ганчірка. “Чого без дзвінка?”
“Зустріла Іринку. Вона питала, що тобі на новосілля подарувати.”
Ганчірка впала на підлогу. Тетяна швидко підняла, витерла руки і відступила в кімнату.
“Почекай хвилину, я тільки у ванну зайду.”
Двері зачинилися, але звукоізоляція в хрущовці нікудишня. Я чітко чула:
“Мамо? Оля про квартиру дізналась Так, вона зараз у мене Що робити?”
Я оглянула кімнату. Скрізь коробки: “Посуд”, “Книги”, “Одяг”. На столі папка з документами.
Тетяна вийшла з напруженим обличчям.
“Слухай, не роби трагедії. Ти ж доросла, у тебе своя жилплоща є.”
“Тетяно, це ж майже мільйон гривень! Просто так?”
“Ну і що? Мені подарували я взяла. Ти б відмовилась?”
“Може, і не відмовилась. Але не брехала б рідній сестрі.”
“Я не брехала! Просто не казала.”
“А хіба є різниця?”
Тетяна сіла на диван, закрила обличчя руками.
“Олю, ну що ти хочеш? Щоб я квартиру повернула? Я вже ремонт почала.”
“Я нічого не хочу. Просто тепер знаю, хто я в цій сімї.”
“Та годі тобі! Ти ж сильна, самостійна. А я заміжня, Андрій роботу втратив, нам потрібніше було.”
“Андрій роботу втратив? Коли?”
“Ну торік. Ми сказали батькам, вони й вирішили допомогти.”
Я повільно кивнула. Виходить, навіть батькам брехали.
“А мою іпотеку до пятдесяти років теж врахували, коли вирішували, кому потрібніше?”
“Ой, Олю, ну годі! Квартира моя, і все. Не твоя справа.”
Я розвернулась і пішла до дверей.
“Ти як, так і підеш? Образишся?”
“Не ображаюсь, Тетяно. Просто більше не буду вдавати.”
Вдома я зателефонувала матері.
“Мамо, треба поговорити.”
“Тетяна вже розповіла. Ну навіщо ти себе накручуєш? Подарували і все.”
“А памятаєш, ти казала коли продасте бабусину квартиру, поділите гроші?”
“Казала Але ситуація змінилась. Тетяна сімейна, Андрій без роботи.”
“А я з іпотекою це не проблема?”
“Ти ж справляєшся. Молодець.”
За півгодини подзвонив батько.
“Доню, не переймайся. Незручно вийшло.”
“Незручно, тату? Три роки ви дивились мені в очі й обіцяли.”
“Ну ми думали, ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.”
Так. Самостійна. Тому може платити двадцять тисяч щомісяця і не скаржитись.
Недільний обід у батьків свято. Я приїхала, як завжди. Донька Настя грає з телефоном, чоловік Тетяни, Андрій, розповідає жарти, мати бігає на кухню.
Всі роблять вигляд, ніби нічого не сталося.
“Ми з Тетяною думаємо ще одну квартиру купити, каже Андрій, кладучи салат. У новобудові. Початковий внесок є бабусину здаватимемо.”
Я завмерла з виделкою в руці.
“Здавати? А новосілля?”
“Плани змінились, Тетяна ріже мясо, не дивлячись на мене. Центр шумний. Купимо щось сучасніше.”
Виделка з дзвоном впала в тарілку.
“Тобто ви подарували їй квартиру за мільйон, щоб вона купила собі другу?”
Батько подавився компотом. Мати різко обернулась:
“А що поганого? Молоді мають розвиватись.”
“Мамо, а я що, стара? В мене іпотека до пятдесяти.”
“Ти сама кредит брала!”
Я встала з-за столу.
“Настю, збирайся.”
“Ви ж не доїли!” обурилась мати.
“Ми вже давно все зїли.”
У передпокої, надягаючи куртку, я помітила відчинені двері до батьківської спальні. На тумбочці лежали документи. Зверху договір дарування.
Я глянула на дату: 15 березня 2021 року.
У машині Настя запитала:
“Мамо, чому ми пішли?”
“Тому що дорослі іноді брешуть. І не хочуть це визнати.”
Вдома я відкрила фото зі свого новосілля. Одна св