Микола стояв у дверях, блідий, як крейда, з похмурим, майже погрозливим поглядом. Руки його міцно стискали дверну раму, а плечі тремтіли не від холоду, а від люті, що охопила його.
Що тут відбувається? його низький, суворий голос розтяв повітря у кімнаті.
Олеся відчула, як серце їй стиснулося. Вона кохала його, але водночас боялася цього моменту. Не хотіла вірити, що людина, яка врятувала її, може опинитися перед вибором між нею та власною матірю.
Людмила підняла очі зі спокійною виваженістю, наче акторка, яка тримає контроль у своїх руках.
Відбувається те, сину, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинись на хвилинку і подумай: що ти робиш з цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.
Мамо Микола заплющив очі на мить, наче намагаючись приборкати гнів. Я говорив тобі, що Олеся не пригода. Це жінка, яку я кохаю.
Кохаєш? Людмила вибухнула холодним сміхом. Кохання не знаходять біля смітників. Вона звідти, Миколо! Ти хоча б уявляєш, що це значить для нашої репутації?
Олеся відчула, як палають її щоки. Хотілося відповісти, закричати, але невидима рука ніби стискала її груди. Замість слів очі наповнилися сльозами.
Микола зробив крок уперед, наближаючись до матері.
Ти знаєш, звідки я її забрав? Так, біля смітника. Але чи знаєш, чому вона там була? Не через себе. Через хвору бабусю, якій нічого було їсти. Але тобі легше побачити бруд, ніж доброту.
Доброта не оплачує рахунки, відрізала Людмила гостро. І не забувай, чоловік твого статусу може мати будь-яку жінку.
Так, сказав він рішуче. І я обрав Олесю.
Тиша, важка і гостра, повисла між ними.
Олеся нарешті знайшла голос:
Миколо, не треба
Треба, перебив він її мяко. Вона має знати правду.
Людмила схрестила руки, наче суддя, що чекає останнього слова від підсудного.
Правда проста, мамо: ти віриш, що любов вимірюється родом і банківськими рахунками. А я вірю, що любов це моменти, коли хтось стоїть поруч, навіть якщо в тебе нічого немає.
Олеся дивилася на нього, відчуваючи, як стискається горло.
Коли я зустрів її, продовжив Микола, вона могла мене відштовхнути. І спробувала. Вона знала, що це небезпечно прийняти допомогу від незнайомця. Але погодилася, бо була виснажена та голодна. І з того часу я не бачив, щоб вона просила щось для себе.
Людмила прикусила губу, але не відповіла.
Микола зробив ще один крок.
Якщо ти не можеш прийняти мій вибір, мені шкода, але це моє життя. І вона його частина.
Олеся здригнулася. Їй було важко повірити в те, що вона чула.
Миколо її голос був змішаний із вдячністю та страхом.
Ні, Олесю, сказав він твердо. Я мовчав занадто довго. Позволяв іншим вирішувати за мене. Тепер я обираю сам. І обираю тебе.
Людмила заплющила очі, але тон Миколи не залишав місця для суперечок.
Дуже добре, нарешті промовила вона, підводячись з крісла. Але не приходь до мене, коли вона покине тебе на вулиці.
І вийшла, залишивши після себе лише легкий аромат дорогого парфуму та важку порожнечу в повітрі.
Олеся стояла нерухомо, не в силах зрушитися.
Ти зробив це заради мене? прошепотіла вона.
Не тільки заради тебе. Заради нас. І тому, що не хочу жити з думкою, що втратив когось, як ти, через чиюсь гордість.
Сльози котилися по її обличчю, але вперше за довгий час це були сльози полегшення.
Микола притягнув її до себе, обіймаючи міцно.
У нас вийде, прошепотів він. Може, буде нелегко, але ми впораємося.
А якщо твоя матір ніколи не пробачить? запитала вона тихо.
Тоді ми з цим житимемо. Я зробив свій вибір.
У наступні дні будинок здавався тихішим, але й холоднішим без Людмили. Олеся відчувала підозрілі погляди сусідів, але кожного разу, коли Микола посміхався їй, вона згадувала, що не сама.
Вони почали шукати меншу квартиру, де були б лише вони двоє. Микола перебудовував справи, а Олеся знайшла підробіток у кавярні неподалік. Їхнє життя вже не мало того розкошу, що був у матеріному домі, але воно набуло іншого: свободи та взаємної поваги.
Одного весняного вечора, повертаючись додому, Микола зупинився і взяв її за руку.
Я обіцяв тобі щось у перший день, памятаєш? сказав він.
Що будеш зі мною, що б не сталося, усміхнулася Олеся.
І я виконую. І виконуватиму завжди.
Вони поцілувалися під ліхтарем, і для Олесі весь світ зве
