Я ніколи не кохав свою дружину і неодноразово їй про це говорив. Вона не була винна – ми жили досить добре.

Я ніколи не кохав свою дружину й неодноразово їй про це казав. Це була не її провина ми жили досить добре.
Вона ніколи не влаштовувала сцен, ні в чому мене не докоряла завжди була лагідною та турботливою. Але проблема залишалася: кохання не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Та жодного разу не міг уявити, як доля все переверне.
З Соломією мені було комфортно. Не лише вона ідеально вела господарство, але й сяяла, немов весняне сонце. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чого заслужив її любов. Звичайна людина, нічим не краща за інших. Але вона кохала мене… Як таке можливо?
Її відданість не давала мені спокою. Ще гірше було уявляти, що після мого відходу хтось інший займе моє місце. Хтось багатший, вродливіший, успішніший.
Коли я уявляв її з іншим, божеволів. Вона була моєю, навіть якщо я ніколи не кохав її. Це почуття володіння вище розуму. Та чи можна прожити все життя з тим, кого не любиш? Я гадав, що зможу, і помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці, під час сніданку, набрався сміливості.
Соломіє, сідай, треба поговорити.
Звісно, я слухаю, коханий.
Уяви, що ми розлучимося. Я йду, живемо окремо…
Соломія засміялася:
Які кумедні фантазії! Це гра?
Дослухай до кінця. Серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: знайдеш іншого, якщо я піду?
Богдане, що з тобою? Чому ти хочеш піти?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Ти жартуєш? Я нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з кимось іншим, не дає мені спокою.
Соломія задумалася, потім спокійно відповіла:
Я не знайду нікого кращого за тебе, тож не хвилюйся. Іди, я більше ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звісно, запевнила вона.
Почекай, але куди ж мені йти?
У тебе немає куди?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, мені варто залишитися поруч із тобою, сумно сказав я.
Не бійся, відповіла Соломія. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Справді? Не очікував, що ти так мені допоможеш. Чому ти це робиш?
Бо я тебе люблю. Коли кохаєш, не можна тримати силою.
Минуло кілька місяців і ми розлучилися. Незабаром я дізнався, що Соломія не дотримала обіцянки. Вона знайшла іншого, а квартири, що дісталися їй від бабусі, ніколи не збиралася ділити. Я опинився ні з чим.
Як тепер вірити жінкам? Не знаю.
Що ви думаєте про вчинки Богдана?