Марійці й у голову не приходило запрошувати Василя до себе. Побачитися на каву це одне, а ось ділити одну оселю вже зовсім інше. У суботу вона готувалася до звичної прогулянки, але коли відчинила двері аж підскочила: перед нею стояв Василь із двома величезними чемоданами.
Марійка сиділа в кріслі, переглядаючи фото на телефоні. Ось вони з Василем годують голубів біля Софіївського собору, ось п’ють каву на Андріївському узвозі, а ось їхній перший спільний похід у Карпати. Півроку знайомства минули, наче один день.
Познайомилися на сайті знайомств. Їй шістдесят один, йому шістдесят три. Обидва після розлучень, діти вже великі, живуть окремо.
Василь їй відразу сподобався ерудований, з дотепним гумором і без зайвих вимог. Він не шукав кухарочки чи прибиральниці, просто хотів спілкування з цікавою жінкою.
Зустрічалися двічі на тиждень. То в оперу заскочать, то на виставку заглянуть. Кав’ярні, прогулянки Києвом, виїзди на дачу до її подруги Тетяни. Марійці подобалася така свобода близькість без обовязків.
Марійко, як твої справи? якось запитав Василь після однієї з перших зустрічей.
Та нічого, тихо. Живу сама вже пять років, звикла.
Не нудно?
Буває. Але ж є подруги, доньки заходять. А тепер ще й ти зявився.
Приємно чути.
Василь після розлучення знімав однокімнатну хатинку в Подільському районі. Постійно нарікав, що господарка капризна, ремонт не робить, а орендну плату піднімає щороку.
Та що вдієш? зітхав він. Свого житла нема. Після розлучення все колишній дісталося. Її батьки ще давно купили ту квартиру, а те, що я там ремонт робив за свої, ніхто не врахує.
Може, варто щось придбати?
З яких грошей?
Марійка розуміла. Вона сама всю життя відкладала, щоб купити трикімнатну на Печерську. Доньки давно вилетіли з гнізда, тому місце було.
Але запрошувати Василя під свій дах? Навіть думки такої не було. Побачення це одне, а спільний побут зовсім інша історія.
У ту суботу вона чекала його на прогулянку. Але коли відчинила двері аж замерла: перед нею стояв Василь із двома чемоданами.
Василю, що сталося?
Марійко, можна зайти? Зараз поясню.
Вони пройшли у вітальню. Чемодани залишилися в коридорі, а Василь сів на диван.
Господарка продає квартиру. Каже, щоб за тиждень виселився.
І що тепер?
А тепер мені ніде жити. Шукати нове житло грошей нема, а варіантів одразу не знайдеш.
Марійка почала здогадуватися, до чого він веде.
Марійко, ми вже півроку разом. Давай спробуємо жити під одним дахом? У тебе ж три кімнати місця вистачить. Я ж не дармоїд працюю, на їжу даватиму.
Разом?! перепитала вона.
Ну так. Нащо окремо?
Василю, ми ж про це навіть не говорили.
А нащо було? Життя саме підказало.
Марійка почувалася, ніби її загнали в кут. Вона не планувала таких змін.
Мені потрібно подумати.
Та що тут думати? Ми ж кохаємо одне одного.
Кохати не означати ділити ванну кімнату.
Чому? У нашому віці вже час визначитися.
У чому саме?
У стосунках. Якщо зустрічаємось значить, треба бути разом.
Марійка глянула на чемодани. Виходило, що він уже все вирішив за неї.
А якщо я не хочу?
Хіба ж можна відмовлятися від щастя?
Від щастя ні. Але й від свого комфорту теж.
Марійко, давай без скандалів. Я ж не навмисно.
Обставини не «складаються», Василю. Їх створюють люди.
Про що ти?
Про те, що треба було спершу обговорити, а потім уже пакувати речі.
Василь замовк, ніби шукаючи правильні слова.
Гаразд. Давай обговоримо зараз. Я пропоную нам жити разом.
А я відмовляюся.
Чому?
Бо мені подобається моє життя так, як воно є.
Але ж ми ж ідеально підходимо одне одному!
Для побачень так. Для побуту ні.
Та що в цьому такого?
Те, що побут це щоденні компроміси. А я не готова їх робити.
Василь виглядав справді засмученим.
Марійко, а якщо я запропоную офіційно одружитися?
Навіщо?
Ну, щоб усе було гідно!
Шлюб не змінить головного я не хочу жити разом.
Тоді який сенс у наших стосунках?
Такий самий, як і був. Зустрічаємось, коли хочеться, і живемо, як нам зручно.
Це ж безперспективно!
Для тебе можливо. Для мене ідеально.
Василь почав ходити по кімнаті.
То ти пропонуєш мені далі жити в оренді і бачитися з тобою раз на тиждень?
Пропоную жити так, як тобі зручно. А бачитися коли є бажання.
А якщо мені не вистачає грошей на оренду?
Це твої труднощі, Василю, не мої.
Жорстоко.
Чесно. Я не зобовязана вирішувати твої проблеми.
Але ж ми ж пара!
Пара так. Але це не означає, що я мушу ряту
