Ти нам не родич сказала свекруха і переклала мясо з тарілки невістки назад у каструлю.
Марійка завмерла біля плити, стискаючи порожню тарілку. На дні лишилось трохи підливи від гуляшу, який Ганна Михайлівна щойно готувала. Шматки мяса зникли в каструлі один за одним, ніби свекруха перевіряла, чи всі на місці.
Прошу? перепитала Марійка, не вірячи своїм вухам.
А що тут незрозумілого? Ганна Михайлівна витерла руки об фартух. Ми тебе в родину не кликали. Ти сама до нас причепилася.
У кухні стало так тихо, що було чути, як на плиті клекоче борщ. Марійка поставила тарілку на стіл і відкинула пасмо волосся з чола. Руки тремтіли.
Ганно Михайлівно, я не розумію. Ми ж із Дмитром пять років у шлюбі! У нас донька
І що з того? перебила свекруха. Оленка наша кровиночка, так. А ти так і залишишся чужою.
Двері відчинилися, і увійшов Дмитро. Волосся скуйовджене, сорочка розхристана видно, дрімав після зміни.
Що тут коїться? спитав він, оглядаючи дружину й матір. Чим вас розвело?
Нас нічого не розвело, спокійно відповіла Ганна Михайлівна. Просто пояснюю твоїй дружині, як у нас у домі прийнято.
Дмитро нахмурився й глянув на Марійку. Та стояла бліда, стиснувши губи.
Мам, що ти їй сказала?
Правду сказала. Що мясо не для всіх. Родина велика, а шматків обмаль.
Марійка відчула, як у горлі завязався ком. От і все. Пять років вона гадала, що стала рідною. Пять років намагалася догодити свекрусі, терпіла її знущання, сподівалася, що з часом вони знайдуть спільну мову.
Дмитре, я поїду до мами, тихо сказала вона.
Якої ще мами? спалахувала Ганна Михайлівна. Твій дім тут! Чи ти думаєш, що можеш торочити двері, коли заманеться?
Мамо, годі, Дмитро зробив крок до Марійки. Що сталося?
Вона мовчала. Як пояснити чоловікові, що його мати щойно дала їй зрозуміти вона тут лишня? Що навіть тарілка гуляшу це вже забагато?
Я заберу Оленку, сказала вона замість відповіді. Поживемо у мами кілька днів.
Навіщо? метушилася свекруха. Бабуся поруч, нащо дитину возити?
Бабуся вважає, що її мати не рідня, відповіла Марійка. Може, й онуці варто знайти краще місце.
Вона повернулася й пішла з кухні. Дмитро схопив її за руку.
Марійко, стій! Розкажи нормально, що трапилося.
Вона обернулася. Чоловік дивився на неї з подивом, а свекруха стояла біля плити, вдаючи, що помішує борщ.
Запитай у мами, сказала Марійка. Вона тобі краще пояснить.
У кімнаті трирічна Оленка гралася з ляльками. Побачивши маму, дівчинка з радістю підбігла до неї.
Мамо! Дивись, я Настю годувала!
Молодець, серденько, Марійка присіла й обняла доньку. Ти їсти хочеш?
Хочу! Бабуся казала, що сьогодні гуляш буде.
Буде, рибко. Тільки ми з тобою поїдемо до бабусі Тетяни.
До твоєї мами? Оленка зраділа. Ура! А тато поїде?
Ні, тато залишиться вдома.
Марійка почала збирати речі. Сукні, іграшки, піжамки усе, що знадобиться на кілька днів.
Марійко, ну що за дурниці? увійшов Дмитро. Через якусь дрібницю тікати?
Дрібниця? вона підвела на нього очі. Твоя мати сказала, що я чужа! Забрала в мене їжу! Це дрібниця?
Та мало що вона сказала! Ти ж знаєш, вона гаряча. Завтра й забуде.
А я не забуду, Дмитре! Це ж не вперше.
Та годі ти! Мати просто втомилася. На роботі клопоти, ось і зірвалася.
Марійка гірко усміхнулася.
Втомилася. Пять років утомлюється? І весь цей час зривається на мені?
Ну, ігноруй її!
Ігнорувати те, що мене в власній хаті чужинкою називають? Ти сам чуєш, що несеш?
Дмитро пройшовся кімнатою, почухав потилицю.
Марійко, ну куди ти подінешся? У нас же дитина.
Саме тому й їду. Не хочу, щоб Оленка чула, як її матір принижують!
Хто тебе принижує? Мати висловила думку.
Думку? Марійка перестала збирати речі. Вона відібрала в мене їжу! Сказала, що я не рідна! Це думка?
Ну може, різко висловилася. Але ж ти розумієш, мати все життя сама тягнула нас із братом. Батько рано пішов, вона нас виростила. Звикла все тримати під контролем.
І що, тепер я до кінця життя муситиму терпіти її контроль?
Дмитро сів на ліжко, узяв її за руки.
Давай не сваритимемося. Я поговорю з мамою.
Що ти їй скажеш? Що я теж людина? Що маю почуття?
Ну так. Скажу, щоб не грубила.
Марійка похитала головою.
Справа не в грубості. А в тому
