**Щоденниковий запис**
Тихо собі думаю: скільки можна? Знову ці ж самі слова: «Не забувай, що ти живеш у моїй квартирі й усе життя тут прожив».
Ми з Олексієм прожили в шлюбі вже десять років.
У мене були мама й вітчим, який мене виховував із трьох літ. Молодший брат Данило йому теж не рідний був. Лише сестричка Марічка його кров. Та він ніколи між нами різниці не робив.
Коли я вийшла заміж і переїхала до чоловіка, Марійці було вісім.
З моїм вітчимом Олексій одразу знайшов спільну мову. І не дивно Дмитро Григорович умів із будь-ким знайти контакт: чи то з сусідськими дітьми, чи то з дорослими. Він спілкувався на рівних, без зайвих формальностей.
Про тещу Олексій нічого поганого не казав, але з Дмитром Григоровичем зблизився швидко й почав називати його татом. Його власного батька вже не було. Мати поїхала до бабусі, бо захворіла, та й залишилася там назавжди. Будинок вона заповіла синові.
Ми з Олексієм все переробили під себе. Допомагав тато. Мама ж бурчала не розуміла, як можна з міста переїхати в селище.
Мамо, це ж містечко! Центр із пятиповерхівками є!
А ти живеш у хаті на околиці значить, село…
…Минуло десять років. У нас підростали син і донька. Брат Данило після університету залишився у місті, далеко від рідного дому. Молодша сестра вийшла заміж. Житла у них не було, й вони зняли квартиру. Оренду сплачували мати й батько Марічки.
Хай живуть у нас, запропонував Дмитро дружині.
Я не проти, але треба поговорити.
Про що?
Нащо ти змінив роботу?
Ми вже про це казали. Діти дорослі, самі заробляють. Мені вже важко на двох роботах, а після хвороби стало ще гірше. Витрати зменшилися.
Марійці потрібна квартира.
У неї чоловік є.
Не забувай, що ти живеш у моїй квартирі й усе життя тут прожив.
Знову починаєш? Тепер до кінця життя цим дорікатимеш?
Вибирай! Треба працювати на квартиру для доньки!
Який вибір? Працювати чи що?
Або йди.
Я так не зможу, ти ж знаєш.
Тоді розлучення. В тебе є будинок.
Будинок? Ти його бачила? Що з ним стало за ці роки…
Мене не цікавить. Ти ж не хотів продавати.
Дмитро Григорович мовчки зібрав речі.
Забирай усе, інакше викину.
Майже все життя прожили, тобі на пенсію через рік. Мені вже шістдесят три…
Треба було молодшу знайти. Даремно я тоді за тебе пішла. Хто б мене з двома дітьми взяв? Причепи заважали…
Ти про дітей?! Заберу решти протягом тижня. Потерпи…
… Мамо, а де тато?
Ти ж знаєш, що він тобі не батько.
І що? Він мій батько, а іншого немає.
Ми розійшлися. Сюди переїжджає Марічка з чоловіком.
Що?! А де тато?
У своєму селі.
І Марічка погодилася відправити слабкого батька туди?! Як ти могла?!
Чого ти так хвилюєшся?
Це ж не по-людськи! Данило знає?
Нащо йому знати? Він далеко. А ви навіщо приїхали?
Так, завітали. Завтра в відпустку їдемо, потім до Данила заскочимо…
Що вам від мене треба? Гроші на ремонт потрібні сестра вагітна, скоро переїжджатимуть. Тож нічого не дам. Дітей привезли? Сидіти з ними не буду.
Нічого не треба. Гроші є, діти їдуть з нами. Ми не за цим приїхали. А коли ти збиралася сказати нам про розлучення?
Нащо вам? Він тільки Марійці рідний.
Коли нас утримував і любив, був рідним, а тепер чужим? Не правильно це, мамо…
Не тобі мене судити! Я для вас старалася!
Олексій знову зайшов у квартиру. Він вийшов, коли почув, що батька вже немає. Ледве додзвонився Дмитро Григорович зазвичай телефон удома залишав. Але пощастило.
Звичайно, не мені судити. Він для нас стара
