Михайло, ти певен, що взяв усе? Може, перевіриш ще раз? гукаю я, стоячи перед закритими дверима ванної.
Оленко, залиш мене! Усе взяв рюкзак повний, бачила ж, відповідає він через шум води. Але голос голос йому тремтів. Чи мені здалося?
Рюкзак бачила. А що в ньому ні, бурмочу я, відступаючи.
Оленко, зроби мені каву! Міцну. Без молока, додав він спокійно, вимикаючи воду.
Пішла на кухню, дістала турку мовчки, налила води, засипала каву, дрібку солі як він любить. У нас є кавоварка, але Михайло обожнює каву, зварену моїми руками. “Ти така турботлива”, казав він напередодні, повертаючись пізно з роботи й бачачи, як я, за звичкою бабусі, обережно накрила вечерю рушником, щоб не охолола.
Останнім часом він постійно затримувався нібито на роботі. Робив карєру. Готувався до підвищення. А я залишалася в тіні. Готувала, прасувала, терпіла.
Який божественний аромат цього нектару! промовив Михайло, заходячи на кухню і відкидаючи вологе волосся з чола. Сів за стіл, простягаючи руку за чашкою.
Оленко, сьогодні приїде курєр я замовив чохол на авто. Прийми, будь ласка. Оплата при отриманні, сказав він, додаючи ложку цукру в каву.
Звісно. Як завжди, відповіла я, сідаючи навпроти.
Ця відрядження не в самий час, продовжив він, зітхнувши. Але не можу відмовитись. Це шанс, можливо, єдиний. Старший менеджер не жарти.
Так Я не думала, що на такій посаді доведеться їздити по області.
Капризи начальства. Ну що ж, у мене ще півгодини попрацюю з телефону.
Він підвівся, пішов у іншу кімнату. Не прибрав чашку. Ну і що. Що з нього взяти він напружений.
Я простягнула руку за його чашкою, і раптом телефон здригнувся повідомлення. Відкрила.
*«Оленко, Михайло бреше. Ніякого відрядження. Він летить до Італії з Русланою Мороз. Зупини його, поки не пізно. Він зруйнує собі життя.»*
Аліна. Його молодша сестра.
Щось клацнуло в голові. Він з Русланою? Не може бути. Жарт? Але Аліна не з тих, хто жартує на таку тему. І вже точно не бреше.
Все попливло перед очима. Повітря стало важким, наче з бетону. Ледь дихала, підвелася, налила собі води і знову впала на стілець.
Хотілося кричати. Бити посуд. І в голові лиш одне: *«Навіщо?»*
Стиснула кулаки від люті. Хотілося кинутися до нього, влаштувати сцену, зірвати маску. Але не стала. Не варто.
Нехай іде. А я приготую йому сюрприз. Не скандалом вчинками.
Відкрила банківський додаток. На спільному рахунку мільйон двісті гривень. Дивно, але встиг втрутитися трьохсот тисяч уже не було. Мої гроші, до речі. Гонорари за проекти, ночі за роботою. А він на мої заощадження везе свою першу любов у відпустку.
Про Руслану я знала. Сам Михайло розповідав, і Аліна колись згадувала. Шкільна любов, невгамовна. Кидала його двічі спочатку за старшим чоловіком, потім за типом з «перспективами». Тепер повернулася. І Михайло знову попався. І знову бреше.
Міг би хоча б чесно сказати: *«Оленко, я кохаю іншу. Пробач.»* Було б боляче, так. Але не так підло. Замість цього повівся, як щур. Взяв гроші, збрехав про відрядження, набив рюкзак
Що ж. Я візьму решту грошей. Сьогодні. До копійки. Потім розлучення. Його речі курєром до батьків.
Перевірила календар завтра опівдні важлива онлайн-презентація. Якщо все вийде їду у відпустку. Не в Італію, ні. В Іспанію, може. Або туди, де він ніколи не був.
Оленко, я йду, вирішив вийти раніше, сказав він, заходячи на кухню в елегантному костюмі й краватці.
Щасливої дороги. Нехай все вийде, відповіла я, стискаючи чашку.
Що це за тон?
Тобі здалося.
Я буду сумувати
Сумніваюся, що в тебе буде на це час.
Не допоможеш із рюкзаком?
Краще вимию посуд.
Гаразд, я пішов.
Іди.
Двері грюкнули. Михайло навіть не підозрював, що йде назавжди. Завтра зміню замки.
Сіла на стілець. І спалахнула плачем. Гірко. Від болю, від приниження. Зрадник.
Ще одне повідомлення від Аліни:
*«Оленко, ти як?»*
Витерла сльози, набрала номер.
Аліно, звідки ти знаєш?
Подруга Руслани розповіла. Вона знову причепилася до Михайла. І він знову попався. Оленко, мені шкода
Дякую, що сказала. Не зупинила його. Хай іде.
Він дурень. Вона його втретє підведе.
Його вибір. Аліно, не кажи йому, що я знаю.
Я й не хочу з ним розмовляти. Набридло!
Дякую. Наші стосунки варто зберегти. Навіть якщо ми розлучимося.
Звісно, Оленко. Тримайся.
Знову
