**На полях мого часу**
Нещодавно до мене завітав друг на каву. Сиділи, розмовляли про життя. В якийсь момент я сказав: «Зараз піду помию посуд і повернуся». Він подивився на мене так, ніби я зібрався будувати космічний корабель. З сумішшю подиву та здивування додав: «Радий, що допомагаєш дружині. Я такого не роблю моя жінка все одно не подякує. Ось минулого тижня витер підлогу навіть «дякую» не почув».
Я знову сів за стіл і пояснив, що я не «допомагав» дружині. Власне, їй не потрібна допомога їй потрібен партнер. Я партнер у домашніх справах, а не «допомога», коли беру участь у побуті.
Я не допомагаю дружині прибирати, бо це і мій дім, і мені теж треба жити в чистоті.
Я не допомагаю їй готувати, бо я теж хочу їсти, а отже, і мені треба стояти біля плити.
Я не допомагаю мити посуд, бо це й мої тарілки, з яких ми їмо.
Я не допомагаю доглядати дітей, бо це й мої діти, і моя робота бути їхнім батьком.
Я не допомагаю прати, вішати чи складати білизну, бо це й мої речі, і моїх дітей.
Я не «допомагаю» вдома. Я тут живу, це і мій дім. А що до подяки я запитав друга: коли востаннє його дружина прибирала, прала, готувала, купала дітей, а він сказав їй просто «дякую»? Та йдеться не про формальність, а про щиру вдячність: «Невже! Ти просто неймовірна!»
Виглядає дивно? Тепер ти задумався? Коли ти раз у житті витер підлогу відразу чекав овацій Але чому? Замислювався, друже?
Може, тому, що в нашій «мужанській» культурі тебе вчили, що це її справа.
Чи думаєш, що все це зявляється саме собою, без її зусиль?
Тоді хвали її так, як хочеш, щоб хвалили тебе з тією ж щирістю. Протягни руку, будь справжнім партнером, а не гостем, який приходить лише поїсти, поспати та задовольнити потреби. Почувайся вдома. Це і твій дім.
Справжня зміна в суспільстві починається з хати: вчимо наших синів і доньок, що означає бути рівним.
**Вивчене сьогодні:** Чоловік не помічник у своєму домі. Він його господар.
