«Геть її тут, нехай здохне!» гукнули вони, викидаючи бабусю в сніг. Негідники й не підозрювали, що бумеранг незабаром повернеться.
Валентина Петрівна йшла до своєї парадної. Сусідки на лавочці обговорювали новенький авто, припаркований поряд.
Чому він належить? зацікавилась Валентина.
А хто його зна! відгукнулась одна. Мабуть, до Марійки. До наших пенсіонерів такі дорогі авто не заїжджають.
До нас хіба що швидка! додала друга.
Сусідки ще трохи побалакали про владу й усілякі підступи. І ось вийшла та сама Марійка, до якої приїхав авто. Вона пройшла повз, навіть не звернувши уваги ні на сусідок, ні на машину, що стояла на газоні. Валентина Петрівна швидко попрямувала додому.
Валентино Петрівно? почула вона в підїзді. Ви мене впізнали? Ми ж спілкувались пару днів тому. Я ваш родич.
О, Артеме! скрикнула вона. Чому не попередив, що завітаєш? Це твій авто на газоні?
Так, мій.
Тоді йди й перепаркуй, доки люди не допомогли! Як можна було додуматись ставити машину на мої квіти?!
Родич поспішно вийшов, а Валентина Петрівна пішла заварювати чай. Їй треба було продавати квартиру не хотілося лишати сусідам знищений газон.
Колись до неї навідувались дядько з сином. Потім родичі втратили звязок. І ось молодий чоловік зявився! Та щось у ньому Валентину Петрівну насторожувало. Він багато курив. Зуби вже жовті, хоча й молодий ще. Та й добре, що хоча б завітав. Жінка не хотіла наймати ріелтора краще віддячиться племіннику. Але той відмовився від грошей.
Валентина в старості лишилась без чоловіка й дітей. Вона мріяла переїхати ближче до природи. У чистому повітрі все ж краще, ніж щодня спускатись з четвертого поверху. У селі була ділянка. Поки ще сили є, хотіла посадити овочі. Восени знайшовся покупець на квартиру.
Завтра вже зима. Давай продаватимемо навесні, вирішила Валентина Петрівна.
Та ж весною подорожчає! заперечив племінник. У холод легше перевірити опалення. До того ж покупець уже є. А якщо потім відмовиться?
Та ж ви мені ще домика не підібрали! Де я житиму? Знайдемо будинок тоді й продамо, зітхнула Валентина.
Артем погодився.
Незабаром родич знайшов кілька варіантів. Обрали найкращий і поїхали оглядати. Валентина Петрівна трохи засмутилась скрізь потрібен ремонт. Але грошей від продажу квартири вистачило б і на будинок, і на ремонт.
Артем трохи розумівся у будівництві й міг підказати тітці, скільки коштуватимуть матеріали та робота. Племінник обіцяв допомогти.
Бабусю гризло:
Зима на носі. Не хочеться возитись із цим ремонтом. Хочу увійти й жити, як нормальні люди.
Та я ж вам допоможу! відповів молодик.
Валентину Петрівну непокоїло, що племінник так наполегливо штовхає її до продажу квартири й купівлі будь-якого, навіть старенького, будиночка. Але вона вирішила, що Артем від цього нічого не отримає, і її клопоти йому просто заважають. Подякувала, що взагалі погодився допомогти.
Обрали будинок і призначили дату угоди.
Покупець і нотаріус приїхали вчасно. Артем заварив усім чаю. Бабусі стало шкода продавати житло. Усе ж таки своя квартира. Тут минуло все життя. Та що, назад шляху нема. Речі вже зібрані, угода підписана.
Ну от. Тепер можна переїжджати! оголосив племінник.
Почекай, невже прямо зараз? Я ще посуд з буфету не вийняла, спробувала заперечити жінка, але Артем наполягав мовляв, покупець ніде ночуватиме!
Ну добре, якщо сьогодні, то сьогодні. Тільки швидко зберу посуд, згодилась Валентина Петрівна.
Вони їхали вантажівкою. Бабуся почала позіхати й заснула. Свідомість поверталась уривками вона бачила дорогу, чула, як чоловіки розмовляли.
Тітонько, ви мене чуєте? ніби здалеку лунав голос Артема. Відповісти вона не могла.
Давайте залишимо її тут, почула вона, коли трохи прийшла до тями. Все навколо було ніби в диму. Вони викинули її просто в сніг.
Нехай здохне, додав Артем.
Бабуся зрозуміла, що племінник її обдурив. Мабуть, щось підсипав у чай, щоб вона заснула й підписала документи. Закривши очі, Валентина готувалась до смерті.
Але за цим спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз, вона побачила машину біля дороги й подумала, що водію потрібна допомога. Але потім побачила, як двоє витягують щось із вантажівки й несуть у ліс. Сніг ішов сильно. Її зацікавило, нащо хтось щось викидає посеред дороги в таку погоду? Може, щось приховують?
Трохи проїхавши, дівчина вимкнула світла й почала чекати. На всяк випадок записала номер машини. Коли непа
