За вікном раннє літо довгий день, зелене листя лягає на скло, ніби навмисне затуляючи кімнату від зайвого світла. Вікна в квартирі розчинені навстіж: у тиші чути пташиний спів та рідкісні дитячі голоси з подвіря. У цьому помешканні, де кожна річ давно зайняла своє місце, живуть двоє сорокопятирічна Марія та її син, сімнадцятирічний Ярослав. Цього червня все здається трохи інакше: у повітрі не стільки свіжість, скільки напруга, яка не розсіюється навіть від вітру, що гуляє кімнатами.
Ранок, коли прийшли результати ЗНО, Марія запамятає надто добре. Ярослав сидів за кухонним столом, втупившись у телефон, плечі напружені. Він мовчав, а вона стояла біля плити, не знаючи, що сказати.
Мам, не вийшло, нарешті промовив він. Голос був рівний, але в ньому відчувалася втома. За цей рік втома стала звичною для обох. Після школи Ярослав майже не виходив гуляти: готувався сам, ходив на безкоштовні заняття у ліцеї. Вона намагалася не тиснути: приносила чай із мятою, іногда сідала поруч просто помовчати. Тепер все почалося знову.
Для Марії ця новина була як холодний душ. Вона знала: перескладання можливе лише через школу, доведеться знову проходити усі формальності. Грошей на платні курси нема. Батько Ярослава давно живе окремо і у їхньому житті не бере участі. Ввечері вони з сином мовчки вечеряли кожен думав про своє. Вона перебирала в голові варіанти: де знайти недорогих репетиторів, як переконати Ярослава спробувати ще раз, чи вистачить у неї сил підтримувати його і себе.
Ті дні Ярослав проживав, немов на автопілоті. У кімнаті стопка зошитів біля ноутбука. Він знову перечитував тести з математики та української ті самі завдання, що розвязував навесні. Іноді дивився у вікно так довго, що здавалося ось-ось піде. На запитання відповідав коротко. Вона бачила: йому боляче повертатися до того самого. Але вибору не було. До університету без ЗНО не вступиш. Отже, треба готуватися знову.
Ввечері наступного дня вони разом обговорювали план. Марія відкрила ноутбук і запропонувала пошукати репетиторів.
Може, спробуємо когось іншого? обережно запитала вона.
Я сам впораюся, буркнув Ярослав.
Вона зітхнула. Зна
