**Частина 1: Повернення**
Вечір тихо спускався на Київ, забарвлюючи хмари у ніжний помаранчевий колір, що обіцяв спокійну ніч. Для Ярослава, однак, день був звичайним. Після виснажливого дня в офісі, де папери розмножувалися, а зустрічі йшли без перерви, він мріяв лише про те, щоб повернутися додому, повечеряти та, можливо, подивитися трохи телевізора перед сном. Він не був нещасливим, але звик до рутини, до передбачуваності днів, що пливли один за одним, наче намистини нескінченного мотання.
Припаркувавши авто біля будинку, він одразу помітив щось дивне: двері машини його дружини, Оленки, були відчинені. Ярослав нахмурився. Оленка була педантичною, особливо стосовно авто, яке вважала майже святинею. Ще більше його здивувало, що вхідні двері були напіввідкриті, випускаючи потік свіжого повітря, змішаного з веселим галасом дітей.
Він зробив кілька кроків і зупинився як вкопаний. Двір, зазвичай охайний, тепер нагадував поле битви. Його троє дітей восьмирічний Андрій, шестирічна Софійка та чотирирічний маленький Данилко гралися у калюжах, всі в бруді та ще в піжамах. Порожні коробки від їжі та обгортки лежали скрізь, ніби тут пройшов невеличкий торнадо.
Тату! скрикнув Андрій, побачивши батька. Дивись, що ми зробили!
Софійка гордо показувала фортецю з бруду, а Данилко реготав, плескаючись у воді.
Ярослав озирнувся, шукаючи собаку Байду, але її ніде не було. Навіть гавкотні не чулося. Тривога зростала. Де Оленка? Чому все так?
Де мама? спитав він, намагаючись не звучати схвильовано.
Усередині, відповіла Софійка, не відводячи очей від своєї споруди.
Ярослав увійшов у будинок, уникаючи іграшок. У вітальні телевізор горів на повну, показуючи мультики, а килим був зібраний у куток. На кухні гора брудного посуду, відкритий холодильник, розлитий йогурт і розбита склянка.
Серце Ярослава забилося швидше. Щось було не так. Він піднявся нагору, де побачив воду, що сочилася з-під дверей у ванну. Всередині мокрі рушники, мильні бульбашки та розмотані рулони туалетного паперу.
Він швидко зайшов у спальню. Там, у напівтемряві, лежала Оленка. У піжамі, з волоссям, зібраним у неохайний пучок, вона читала книжку з виразом абсолютного спокою.
Як твій день? спитала вона, піднявши очі.
Ярослав дивився на неї, не розуміючи.
Що тут сталося?!
Оленка посміхнулася.
Ти памятаєш, як щодня питаєш: “Що ти взагалі робиш цілісінький день?”
Так…
Ну ось. Сьогодні я нічого не робила. Сьогодні я взяла день для себе.
**Частина 2: Тиша і правда**
На хвилину у кімнаті запала тиша. Ярослав стояв, не знаючи, чи сміятися, чи кричати. Він подивився на дружину, потім згадав той хаос, який побачив.
Ти нічого не робила? перепитав він.
Ні. Сьогодні я просто була Оленкою. Не мамою, не дружиною, не господаркою.
Ярослав сів на ліжко, шукаючи слова.
Ти коли-небудь замислювався, скільки я роблю щодня? спитала вона мяко.
Він опустив очі.
Мабуть, ні…
Я тебе не звинувачую. Іноді й сама не помічаю, поки не перестану робити.
У цей момент з двору почувся крик Данилка. Оленка зітхнула, але не рушила з місця.
Ти підеш? тихо спитав Ярослав.
Ні. Сьогодні мій день.
Він подивився на неї справжню, втому, але спокійну. Встав і пішов униз.
Кухня, вітальня, ванна все ще було в безладі. Він зрозумів. Згорнув рукави і почав прибирати.
**Частина 3: Новий початок**
Діти лягли спати. Будинок затих. Ярослав піднявся до спальні. Оленка спала. Він ліг поруч і прошепотів:
Дякую за все, що ти робиш.
Вона посміхнулася, не прокидаючись, і стиснула його руку.
**Частина 4: Сімейні правила**
Наступного ранку Оленка прокинулася відчуваючи спокій. У кухні було прибрано, а на столі лежала записка: “Дякую. Сьогодні ми снідаємо не вдома”.
Вони пішли у кавярню. Діти розповідали про вчорашні ігри. Потім гуляли у парку, сміялися.
Увечері Оленка зібрала всіх:
Тепер кожен допомагатиме по дому.
Протестували, але погодилися.
**Частина 5: Разом**
Минали тижні. Дні були галасливими, але легшими. Ярослав знову взявся за фотографію, Оленка за читання.
Вечорами грали в карти.
**Частина 6: Напередодні нового дня**
Одного вечора, під час сімейної вечері, Ярослав підняв склянку:
За дні, коли ми памятаємо, що всі важливі.
Оленка додала:
І за час для себе, щоб не забувати, хто ми є.
Данилко підняв свою чашку:
За сімю!
Сміх наповнив двір. Байда гавкнула на підтримку.
Ніччю О
