Дітей забирають із дитячих будинків, а я вирішила забрати свою бабусю з пансіонату для літніх людей.
Жоден із моїх друзів чи сусідів не підтримав мого рішення. Всі тикали на мене пальцем, казали: “Часи складні, а ти ще й таку людину додому забрала!” Але я впевнена, навіть знаю я вчиняю правильно.
Раніше ми жили вчотирьох: я, дві мої донечки та моя мама. На жаль, мама померла вісім місяців тому, і нас залишилось лише троє. За ці місяці ми з доньками зрозуміли, що маємо ще стільки сил і бажання допомагати іншим. Я згадала про близького друга зі школи. Він, замість того щоб створити родину і працювати, спився до смерті у 30 років. Найгірше було те, що він пропивав мамину пенсію. Коли вона перестала давати, він просто здав її в дім престарілих, забрав її квартиру і продовжив пиячити.
Я знала цю жінку ще з дитинства вона така ж рідна для мене, як і я для неї. Раз на місяць ми з доньками навідували її, приносили гостинці та смаколики. Коли я поділилася ідеєю забрати її до себе, доньки відразу погодилися. Молодша, Галинка, якій лише 4,5 роки, аж кричала від радості: “У нас знову буде бабуся!”
Але ви навіть не уявляєте, як зраділа сама бабуся! Вона так довго плакала від щастя, що мені довелося її заспокоювати. Вже майже два місяці ми живемо разом. Ми всі її полюбили, і вона нас прийняла як рідних.
Досі не можу зрозуміти, звідки у бабусі, що вже восьмий десяток іде, стільки енергії. Щоранку о шостій вона вже на ногах, а ми прокидаємося під аромат свіжоспечених млинців чи оладок.
