ПОШТОВА МАРКА
Олег залишив Ганну, мама важко зітхає.
В якому сенсі? не розумію я.
Я й сама не можу повірити. Був у відрядженні місяць, повернувся не своїм. Сказав Ганні, мовляв, пробач, люблю іншу, мама задумливо дивиться в одну точку.
Прямо так сказав? Це якась помилка. Жах, я вже сердилася на чоловіка сестри.
Мені зателефонувала Оленка, каже, що мамі погано, викликала «швидку». У Ганни, виявляється, виникли серйозні проблеми із ковтанням, мама моргає часто і тривожно.
Заспокойся, мамо. Звісно, даремно Ганна, як кажуть, носила Олега на руках, все для нього робила. Може, тепер він зрозуміє, кого втратив. Жалко її Я не вірю, що Олег по-справжньому закохався в цю нову Адже він любив Ганну і Оленку, я відмовлялася прийняти почуте.
Олег і Ганна колись шалено закохалися. Через два місяці одружилися. Народилася їхня донька Оленка. Усе було спокійно, по-доброму, рівно, доки не гримнуло Камінь з гори
Я одразу ж помчала до сестри. Дуже важко говорити про таке з близькою людиною.
Ганночко, як так? Олег хоча б пояснився? Що з ним сталося? засипала я питаннями.
Ой, Уляно, я сама ніби не у своїй тарілці. Звідки взялась ця жінка? Може, приворожила? Олег мов зачарований кинувся до неї. Не зупинити. Сказав, що життя має текти, а не витікати Скинув речі у сумку й поїхав. А я наче об асфальт обличчям провели. Нічого не розумію сльози котилися по Ганниних щоках.
Ганно, зачекай, може ще все зміниться я обійняла сестру.
Втім Олег так і не повернувся.
Він оселився в іншому місті з новою дружиною.
Ксенія була на вісімнадцять років старша за Олега. Ця різниця у віці не заважала їм бути закоханими і щасливими. “Душа не має віку”, повторювала Ксенія.
Олег був зачарований другою дружиною. Вона стала його орієнтиром у житті.
У Ксюші був характер ще той.
Вона вміла кохати й не кохати; дикоросла, зухвала Могла приголубити словами, а могла різко відрізати.
Олег обожнював Ксенію.
Де ти була раніше, моя Ксюше? Півжиття чекав саме тебе
Ганна тим часом вирішила поквитатися з усіма чоловіками.
Дуже гарна, аж усі оберталися і чоловіки, і жінки.
На роботі закрутила роман із начальником.
Виходь за мене, Ганно. Все буде твоє, залицявся Микола Іванович.
Я одружуватись не хочу, Миколо Івановичу, грайливо відповідала вона. Давайте краще на море зїздимо. Оленці свіже повітря потрібно.
То їдемо, рідна
Сашко був простішим: допомагав по господарству, ремонт у квартирі зробив.
Заміж не кликав мав власну сімю
Ганна крутила ці вервиці і з тим, і з іншим
Про кохання не йшлося так, трохи легше жилося, менше боліло.
Та у снах Ганна бачила Олега, прокидалася у сльозах. Тужила без нього.
«Як відпустити людину? Чим йому завинила? Вірна була, турботлива, слухняна, у нас і сварок не було»
Пройшли роки.
Ганна все так само: то Миколі загадково всміхається, то Сашка відправляє у його родину.
Коли Оленці виповнилося двадцять, вона зважилася провідати батька.
Взяла квиток на потяг. У дорозі думала, про що говоритиме з Ксенією.
Приїхала до чужого міста.
Подзвонила у двері.
Ти, мабуть, Оленка? на порозі зявилася цікава жінка.
«Але моя мама красивіша», подумала Оленка.
Ви Ксенія? вгадала Оленка.
Так, заходь. Тата ще нема, скоро буде, Ксенія завела її на кухню.
Як справи? Як мама? Ксенія заметушилася. Чаю? Кави?
Ксеніє, скажіть чесно: як вам вдалося забрати тата з сімї? Він же кохав маму, я це памятаю, Оленка подивилася їй прямо у вічі.
Оленко, не все в житті можна передбачити. У коханні немає гарантій. Буває пристрасть зводить з глузду, одна зустріч вирішує все. Доля штука непередбачувана Деякі речі не поясниш, Ксенія опустилася на стілець.
Але ж можна себе стримати? Є обовязки, родина Оленка не розуміла цих слів, дивилась на жінку, яку так не любила.
Не можна, доню, коротко відповіла Ксенія.
Дякую, що чесно, Оленка не стала пити каву.
Оленко, хочеш жартівливу пораду? Чоловік як поштова марка: чим частіше її облизуєш, тим міцніше тримається, Ксенія засміялася. І взагалі, з чоловіком треба інколи бути сталлю, інколи оксамитом До речі, ми якраз із твоїм татом дуже посварились.
Дякую за пораду. А я можу дочекатися тата? невпевнено спитала Оленка.
Не знаю, він уже тиждень у готелі живе. Можу дати адресу, Ксенія написала щось на клаптику паперу. Ось, бери.
Оленка навіть зраділа такій розвязці змогла побути з татом наодинці.
До побачення, дякую за каву, швидко попрощалася вона.
Відшукала готель. Постукала до тата в номер.
Олег зрадів донці, хоч і засоромився.
Оленко, я ж сьогодні мав повернутися Розумієш, посварились
Тату, це ваше життя. Я просто хотіла тебе побачити, Оленка обережно взяла батька за руку.
Як мама? спитав Олег.
Все добре, тату. Ми вже звикли без тебе, зітхнула Оленка.
У них був теплий вечір говорили, сміялись, плакали
Тато, а ти любиш Ксеню? раптово спитала донька.
Дуже. Пробач мені, люба, Олег дивився щиро.
Зрозуміла. Мені пора, зібралась Оленка. Скоро мій потяг
Приїзди ще, Оленко. Ми ж сім’я, Олег опустив очі.
Звісно Оленка вийшла з готелю.
Повернувшись додому, вона вирішила прислухатись до поради Ксенії.
Не кохати, не довіряти порожнім чоловічим словам, не цінувати…
Та через три роки у її житті зявився особливий чоловік Кирило. Він був ніби створений для Оленки. Небо послало їй саме його
І Оленка зразу це відчула.
Коли твоє все інше здається прісним
Кирило обійняв Оленку всім серцем і не відпускав. Вловив її душу. Оленка закохалася без залишку, без умов До самого дна.
