Самій з донькою мотатися страшно, сама розумієш дві жінки, мови ж не знаємо, як щось трапиться… майбутня свекруха махнула рукою, ніби відганяла промайнулу хмару над соняшниковим полем. А з вами разом уже не так лячно. Й поряд, якщо що.
О, Оксана ще й гадки не мала, наскільки “разом” їм належить бути.
Гірко зітхнула вона, уявивши розпливчасті плани на відпочинок, які вони з Андрієм, Віолеттою й Денисом плекали ще з зими, як першоцвіти під снігом.
Брат Андрія зі своєю дружиною здавалися ідеальною компанією наче разом вирізані з одного стиглого кавуна. Чи то в кавярню, чи в мандри, чи у саме серце нічних київських провулків інтереси збігалися, ідеї відпочинку як нитки на вишитій сорочці.
Двічі минулого літа разом вибиралися кудись і щоразу раді були такій пригоді.
А тепер…
Та Оксана й уявити собі не дозволяла, що могла б дорікати Віолетті за невчасну простуду хіба ж у тому її провина? Але засмутитися-таки мала повне право, чи не так?
Що ж, доведеться вам удвох досліджувати привиди забутих століть, Денис зітхнув, неначе крізь відчинене вікно пахнуло полином.
Брат Андрія теж засмутився адже відмовитись від хворої дружини заради короткої радості він не міг, совість не дозволяла.
Та й правда, ніхто б серйозно від нього такого й не вимагав.
Хіба що шкода гривні за путівки вже не повернути всі гроші. І взагалі за самі плани образливо все, як марево розвіялося на світанку.
Андрію, Оксанко, а в мене є пропозиція, того ж вечора в оселі зявилася мати Андрія та Дениса Катерина Богданівна.
Її візити ніколи не були несподіванкою Андрій з матірю завжди були близькі, як галушки у горщику.
Катерина Богданівна була людиною приємною справжня українська мати, з гострим язиком, але мяким серцем.
Звісно, не без дивацтв як і кожна “традиційна” свекруха, вона любила давати Оксані поради, церемоніально наставляти на розум.
Та порівняно з оповіданнями про свекрух подруг це була легка версія.
Чотири рази на тиждень зявлялася у їх домі, а лише раз на два тижні їй кортіло навчити Оксану голубці крутити чи борщ варити.
Деякі уроки й справді знадобилися тож Оксана не вважала майбутню свекруху злом.
З того й відпустку провести разом не здалося поганою ідеєю.
Мовляв, Катерина Богданівна візьме молодшу доньку Ярославу, купить у Дениса й Віолетти їхні путівки, та й гайнемо всі в Одесу чи хоч у Карпати, огорнути кістки теплом і новими враженнями.
Самій же з донькою страшнувато кататися… знову прорекла свекруха.
І ох! Оксана так і не здогадається, наскільки “разом” це буде.
Знала б нізащо б не погодилася.
Зрештою, добре, що всі справжні риси майбутньої родини відкрилися ще до весілля. Інакше на додачу до розчарування були б і стосами документів.
Відбулася легкою переляком.
Подруги ж дивувалися хто ж, мовляв, із свекрухою на відпочинок їздить? Вона ж там життя не дасть, витисне з тебе всі соки, сина змусить біля себе танцювати, а ще й доньку Ярославу комусь із вас “до нагляду” визначить.
Оксана віджартовувалась, що Ярослава вже доросла дівчина девятнадцять літ, і в няньках не потребує.
У повсякденному житті вони й не спілкувалися: “Добрий день, до побачення”, ось, власне, й усе.
Мало ймовірно, щоб майбутня зовиця раптом пристане в компанію.
А Катерина Богданівна? Хай плани й доведеться підлаштовувати під жіночку середнього віку, але дві тижні витримати не кінець світу, а далі можна і ввічливо відмовитися.
Та й подруги, насправді, не знають Катерини Богданівни бояться своїх, набурмосених, грізних та капосних свекрух.
Андрій же радів щиро: ще один шанс побути разом, маму побалувати.
Перший тривожний дзвоник пролунав у літаку.
Ярослава відразу зайняла місце біля ілюмінатора. Оксана до вікна була байдужа у відрядженнях літала, як на маршрутці.
Андрію було цікаво розважатися фільмами, а Оксана завжди обирала місце біля проходу, щоб легше вибігти у разі потреби.
Навпроти сіла Катерина Богданівна нервувала, а коли літак потрапив у турбулентність, ледь не плакала.
Оксана не могла їй відмовити помінятися місцями: поруч із сином, мовляв, спокійніше.
Та щойно гойдалка скінчилася про обмін вже й не згадувала. Катерина Богданівна з удаваною цікавістю дивилася фільм на екрані Андрія, згодом навіть заснула з головою на його плечі.
«Не кипятись, вмовляла себе Оксана, хтозна, які б ти відчуття мала, якби зіткнулася з такою хвилею страху…»
Внутрішній голос, однак, шепотів спляча людина дивовижно прокинулася саме тоді, як по проходу почали тягти харчі.
І взагалі, мамині місця можна було б поміняти з Ярославою та вже давно зашторила вікно й дивилася кіно.
Дивні картини “сімейної ідилії” багатили Оксану все більшим роздратуванням, яке підсилилося вже в аеропорту.
Бо Андрій одразу кинувся допомагати мамі з валізами, а тоді біг шукати автомат з водою.
Оксана почувалася зайвою, як непомічена риба у качанах капусти.
Любонько, які претензії? казав Андрій. Ти ж сама бачиш мамі тут усе незнайоме, дала собі раду з перельотом…
«Чому ж тоді твоя мама летіла з нами?» подумки викрикнула Оксана, але вголос утрималася.
Але ж її виховували: старшим поступайся, жалій слабших, думай не лише про себе.
Хоча внутрішній голос пригадував їй: вона доросла жінка, і ніхто не має довкола неї бігати.
Мама майбутнього чоловіка дійсно пережила стрес; Андрій, як люблячий син, поспівчував.
Та це все був тільки початок…
Бо вже наступного вечора Катерина Богданівна з тріумфом і святочністю переїхала до їхнього номера немов нічний вітер розвіяв межі й закрутив усі звичні ролі у химерному сні.
