Незваних гостей повний дім
А ці милі люди не можуть жити десь в іншому місці? цікавиться дружина. Готелів же повно!
Вони ж не просто так приїхали, щоб нам заважати! Біда трапилася, поки вирішують питання поживуть, та й поїдуть!
А потім на їхнє місце відразу приїжджають інші! Вчора ще чула, що якийсь Олександр Сергійович, навіть не знаю, хто це, живе тут вже другий рік!
Та де то вже кінець тій навалі! обурюється Лада. Розуму не осягнути!
А що там? запитує Роман, зігріваючись у ліжку.
Там! Лада показує на вікно. Зараз почнуть грати у волейбол!
Круто! тягнеться Роман.
Ти серйозно? Лада засуває фіранки. Ще скажи, що й сам ідеш.
Ні, я краще ще полежу, усміхається. І тобі раджу!
Лада сідає на край ліжка:
Скажи мені, який нормальний українець збереться організувати змагання з волейболу на свіжому повітрі на початку грудня?
А чому б і ні, знизує плечима Роман. Снігу нема, морозу теж, сухо. Чим не нагода пограти у мяча?
Там же всі шибки вибють, обурюється Лада. Там же спортсмени ті ще! Мяч влітатиме куди заманеться!
Як побють вставлять нові, розтягується Роман.
Лада скептично хитає головою. Хоче ще щось сказати, та знизу чути:
Дорогенькі, сніданок готовий! Сирників напекла! Потім милуйтесь одне одним, а зараз хутко до столу, поки гарячі!
Тітка Марія у своєму репертуарі! посміхається Роман.
Взагалі-то, сніданок для чоловіка це справа дружини! буркоче Лада.
Можеш хоч каву зварити! сміється Роман.
Дітоньки, і кава вже холоне! знову чути знизу.
Бачиш! Лада показує на двері. Далі тітка Марія й мене в ліжку замінить?
Не перебільшуй! весело відповідає Роман. У ліжку твоє місце ніхто не забере! Ходімо їсти! Бо справді вистигне!
Лада тяжко зітхає й накидає халат.
Дорогою на кухню, як і на самій кухні, нікого не зустріли.
Дивно навіть, бурчить Лада, вже думала, що наодинці з чоловіком вдома побути не судилося!
Ось такі сюрпризи бувають, усміхається Роман. Принаймні весело: поснідаємо, потім волейбол подивимось, а ввечері Богдан Володимирович обіцяв шашлик до столу.
Дим, гар, знову щось підпалять, бурчить Лада, куштуючи сирники.
Ти про гостьовий будиночок? сміється Роман. Так новий вже збудували! І кращий, і втричі більший!
Ага, щоб ще більше гостей запрошувати! Лада явно засмучена. А я ж половини імен навіть не можу згадати!
Може бейджики намалювати! І ще ступінь спорідненості, щоб знати з ким маєш справу!
Все одно заплутаємося, бо там починається від Роман задумливо. Мабуть, так: дружина брата твого чоловіка, а далі сам чорт не розбере.
Лада прикидає.
Поки дочитаєш, вже й забути встигнеш!
На тому розмова урвалася, бо сирники справді чудові. Згодом, у кращому настрої, Лада питає:
Ромо, а довго ще оце триватиме?
Що саме? розуміє, про що дружина, але уточнює.
Оці нескінченні гості. Я ж розумію гостинність, але ж не такою ціною!
Я для інтересу вирішила порахувати збилася на третьому десятку! Уявляєш майже тридцять душ у нас в гостях і навіть ті не збираються їхати!
Я не так собі уявляла життя в сім’ї!
Ну, то ж сімейне життя! А люди ці вже майже як родина! відповідає Роман.
Ага, родина через троюрідного діда, по лінії баби! Навіть твоєму брату, від якого нам оце вони не родичі! Лише через його дружину!
Та якщо покопатися, то й родинне дерево скласти можна. Я от не знаю навіть назв усіх отих спорідненостей, знизує плечима Роман. Але всі добрі люди!
А добрі люди не можуть десь іще жити? знову питає Лада. Готелі не закрито ж
Вони ж не по добрій волі приїхали! Заварилися справи вирішать і підуть!
Та на їхнє місце відразу інші! А щойно чула той самий Олександр Сергійович, хто б то не був, вже рік тут живе! Влаштувався бухгалтером у місцевій крамниці! А тітка Марія, що нас годуює, прибирає три сусідні хати, як справжня господиня!
От бачиш, хто як облаштувався! підморгує Роман.
Ромо, якщо так далі буде, я переберуся назад у Київ! Моя квартира нікуди не поділася! Краще ми там удвох житимемо, ніж тут у диканьці такій!
***
Звісно, це був ризик, коли Лада почала зустрічатися з Романом. Він був старший на десять років, і Лада вже не юна: двадцять пять зустрічала з ним.
І звичайно:
А чого то Роман раніше не одружувався? Може, щось не так?
А хіба про Ладу не можна так само сказати:
А чого вона до двадцяти пяти не вийшла заміж? Щось не так, мабуть?
Сама ж Лада все знала. Здобула освіту архітектора, але ж лише з дипломом далеко не заїдеш! Хотіла підкріпити його реальним досвідом, набратися репутації.
Мріяла бути незалежною, щоб вибирати сама, з ким прожити життя, а не погоджуватись на першого-ліпшого!
Спершу Лада попрацювала на міську архітектурну установу, потім перебралася у приватну компанію, що мала вигідні підряди.
Там було й цікавіше, й платили гарно. Щоправда, доводилося напряму спілкуватися з клієнтами а вони далеко не завжди приємні люди. Але робота є робота!
І при такій роботі час і сили на серйозні стосунки бракувало.
Провівши маленьке розслідування, дізналася, у Романа схожа історія, ще й веселіш. Брат його, Андрій, щойно закінчивши університет, відкрив фірму та відразу одружився.
А щоб не жити на роботі, підтягнув Романа. А по суті скинув йому всі справи. А Роман щойно з армії повернувся.
Йому довелося одночасно керувати компанією та добувати другу освіту.
Віддати належне Роман впорався. Хоча про власне життя згадував рідко. А коли в Андрія зявився син, Роман додому й не навідувався.
Брате, не пора б і тобі попрацювати? якось сказав Роман до Андрія.
Я, Ромчику, розчарувався у бізнесі, виправдовується Андрій. Не хочу бути підприємцем!
Чудово! вигукує Роман. І ким же ти хочеш бути?
Руками працювати хочу! Щоб зміна була! А ввечері додому, до дружини й сина! мріє Андрій.
І на зарплату вистачить тобі? здивувався Роман.
Ми з Марічкою вирішили переїхати на Закарпаття Андрій дістає документи. Я тут і фірму, і активи на тебе переписав! Ти добре справляєшся працюй!
Тільки скинь мені рахунок, щоб я частину прибутку пересилав, опамятовується Роман.
Після цього життя стало справді веселим.
В тридцять пять Роман вирішив, що настав час мати сімю.
Лада та Роман сподобались один одному з перших хвилин. Коли розібрались з усіма нюансами, за рік одружилися.
Жили спершу в квартирі Лади.
Я тебе надзвичайно люблю, але мені так зручніше, зізналася Лада. До офісу пять хвилин пішки! Я ж ледве ранком встаю!
Не питання, відповів Роман. Своєї квартири я так і не купив, жив на оренді. Хотів придбати та не знав, де й що.
Я вибір тобі залишаю! Ти дружина моя, як скажеш так і буде.
Я взагалі мріяла жити за містом але не впевнена, що дадуть працювати віддалено.
У нас навіть у час пандемії змушували ходити в офіс!
Постав питання руба або дистанційно, або до конкурентів підеш! сміється Роман. Або нашу компанію відкриємо?
З початку поговорю, усміхається Лада.
А дім за містом в мене є, каже Роман. Правда
Єдине, про що попросив Андрій перед відїздом:
Ромчику, у Марічки багато родичів! Коли проситимуться до тебе, не відмовляй, приймеш люди вони хороші, сам на шиї не носи!
А де ж мені їх усіх подіти? До готелів? розгубився Роман.
До речі, я ж торік будинок ще купив, але так і не жив там! Ось і його на тебе переписав! віддав папери Андрій, і відїхав із сімєю на Закарпаття.
Там ще кілька троюрідних гостей від родини дружини брата живуть. Але будинок великий, на подвірї гостьова хата.
Коли Лада переїжджала до Романа в заміський будинок, і уявити не могла, що гостей буде стільки. Вітали з таким галасом, аж моторошно.
Головне всі щасливі, допомогти пропонують усьому світі та у справах, і в побуті.
За місяць у домі Лада вислухала сотню сумних історій.
Хтось розлучався і ділив квартиру, хтось тікав від домашнього тирана, когось діти з вигнали, інший сам все покинув, або його вигнали через зраду.
У когось квартири ще ремонтують, когось ошукали шахраї. Хтось вступив в університет, а хтось немає куди податись.
Гості різні: від студентів до професорів. Навіть професор був: студентка його забрала до себе, потім вигнала, сімя назад не прийняла він чекав продажу квартири.
В цілому атмосфера дружелюбна.
А Ладі ще й працювати треба. Та трапився клієнт нестерпний. Весь час викаблучується.
Тут проходив повз Ігор Дмитрович, дослухався, відсунув ноутбук Лади й каже замовнику в камеру:
З усією повагою: ваші зауваження свідчать про те, що ви не розбираєтесь у справі. А дівчина вам все якісно зробила!
Якщо будете наполягати на своєму, а будинок складе, як картковий, не нарікайте!
Замовник прийняв роботу Лади, а після дзвінка вона питає:
Звідки ви все це знаєте?
За сорок років в архітектурі чого тільки не побачиш! усміхнувся Ігор Дмитрович. Звертайся, якщо допомога потрібна!
Навіть із поміччю Ігоря Дмитровича гомін у будинку втомлює. Не так уявляла Лада дім за містом тут наче вокзал!
***
Кохана, якщо ти справді хочеш можемо повернутися до Києва, каже Роман, але ти ще не зрозуміла головного про всіх наших «гостей».
А що маю зрозуміти? перепитує Лада.
Ти сказала гостьовий будиночок згорів. Але там уже новий! Уявляєш, це обійшлося ні в що! Самі заплатили й звели!
Лада в подиві округлює очі.
За комуналку і опалення всі разом платимо порівно! І самі собі купують продукти! Готують, прибирають, ремонтують усім займаються! Фактично, ми з тобою живемо на їхні кошти!
Хтось працює у селі, хтось має підробітки. А допомога і поради наших гостей то взагалі скарб!
Уяви, скільки тут різних фахівців: інженери, бухгалтери, юристи, економісти, електрики й сантехніки, і навіть професор біологічних наук!
І архітектор! згадує Лада, вдячна Ігорю Дмитровичу за корисні знання.
Ось недавно я прибуток власної фірми подвоїв, бо звернувся до наших гостей за порадою! каже Роман. Хотів би всіх у штат оформити!
А головне вони нічого не просять! Просто живуть із нами однією великою дивною родиною!
В цей момент у кухонне вікно залетів мяч, висипалося скло. За ним забіг Толик:
Васько вже поїхав у райцентр за новим склом! Не переживайте! Через дві години поставимо ще краще! І вибачте! хапає мяч і тікає.
От так от, посміхається Роман.
Мабуть, я звикну розгублено каже Лада.
Через місяць вона вже не сприймає мешканців як гостей. Всі тут стали своєю великою родиною.
