ВЖЕ НЕЗМІРНО ХОЧЕТЬСЯ ЗАМІЖ
Оксані дуже хотілося вийти заміж вдало. Невдало вона вже була «сходила».
Мала сина Артема, двадцяти років.
Давно, колись її чоловіка упіймали на неймовірній зраді. Оксана несподівано повернулася з відрядження на день раніше. Застала чоловіка розгубленого, напівроздягненого, як той хутко застилав ліжко у їх спальні. А найкраща подруга на кухні заварювала каву у її халатику!
Класика жанру! Розлучення було блискавичним. Подруга-зрадниця навіки вилетіла з усіх контактів. Оксана не стала копирсатися у бруді. Є провина буде й кара. Викинула чоловіка з усім добром із квартири, синові наказала з батьком не спілкуватися. Тоді Оксані ще й тридцяти не було.
Минуло вже понад десять років. Оксана встигла захистити спершу кандидатську, а потім і докторську.
Сорок років і вона вже доктор філологічних наук. Завідувачка кафедри в педагогічному університеті. Її поважали як фахівця.
В ці десять років жіночої самотності Оксана не втрачала надії віднайти гідного чоловіка. Вважала: ще зарано їй засиджуватися з вязанням чи хрестиком.
Залицяльників вистачало. Але жоден не притулився до її серця. Один одразу після першого побачення запропонував шлюб і позичив грошей на «облаштування нашої сімї» та пропав безвісти. Інший шукав маму для своїх дітей вдівець. Одразу запросив до себе, попрохав: «Покорми нашу родину!» Дітей було троє всі ще зовсім малі. Оксана приготувала вечерю, нагодувала малечу, повернулась додому і розридалась.
Жаліла тих дітей і їхнього батька: сам, мов сирота… Та на своїх плечах тягти таке Оксана б не змогла.
«Мабуть, я егоїстка», виправдовувалась сама перед собою.
З кожним роком варіантів ставало менше. І коли вже зовсім зневірилась у своїх пошуках і була готова поставити жирну крапку у стосунках, на горизонті зявився Він.
Студент із Марокко. Його звали Саїд, був на десять років молодший за Оксану.
Колись він навчався у її групі вона була викладачкою. Після університету Саїд залишився жити у Львові, відкрив невелику автозаправку.
Якось Оксана заїхала на АЗС заправитись. А там власник Саїд. Перемовились кількома словами, згадали універ, поспівали Саїд дав візитку. Мало що
Відтоді Оксана раз на тиждень заїздила і заправитись, і з Саїдом побачитись. Той став проявляти увагу: запрошував у ресторан, на концерт української класики. Оксана ніяковіла і не вірила в щирість бувшого студента, відмовляла.
Та Саїд відступати не збирався. Оксана памятала, що він завжди відзначався працьовитістю і неабиякою порядністю. Саїд прекрасно говорив українською.
Був надзвичайно вродливим дівчата факультету тихо зітхали йому вслід. Оксана пригадувала, як під час навчання Саїд подарував їй різьблену шкатулку. В ній лежала записка.
Прочитавши Оксана почервоніла, а потім поблідла й розірвала листа на шматочки. Там було написано: «Викладачко Оксано! Я вас люблю!»
Вона подумала, що це насмішка, сунула шкатулку хлопцеві в руки та й втекла.
Наступного дня Саїд зайшов у її кабінет:
Пробачте, Оксано. Не хотів образити, просто ви мені справді дуже подобаєтесь.
Вона прийняла вибачення:
Саїде, йдіть, зараз пара.
До кінця навчання Саїд не наближався до неї, лише зрідка кидав погляди.
І ось тепер усе повторюється. Оксана у нерішучості: прийняти залицяння чи відмовити?
«Тепер я йому ніхто просто жінка. Чому б і ні?» думала Оксана.
Врешті здалася у руки долі.
Початок роману був короткочасним, проте дивовижним. Перше побачення запамяталося. Саїд був дбайливим, веселим, романтичним. Такої уваги Оксані ще не дарували. Різниця у віці не стала перепоною. Оксана відчувала себе щасливою дівчиною, а Саїд справжнім чоловіком.
Оксана називала Саїда на свій лад Святославом. Той не заперечував. А Саїд Оксану теж інакше кликав Олеся. Оксана була неймовірно щасливою. Вперше відчула себе бажаною.
Полумя кохання не згасити
Саїд не просив руку Оксани, бо мав їхати додому. Йти проти волі батьків не наважувався. Мама написала: уже підібрала для нього наречену соромязливу Фатіму з хорошої родини, сімнадцятирічну. Та й Оксана ніколи б не покинула рідної землі. Сина, маму
Родина Саїда навряд чи прийме старшу іноземку. Не до двору.
Своє краще чужого пирога.
Оксана вирішила: нехай віддасть усю ніжність Саїдові а там, будь-що буде.
«Скільки ще того жіночого щастя залишилось? Крихти Буду любити цього хлопця, доки зможу, аж поки подиху не стане!» ділилася Оксана з мамою.
Мама була категорично проти іноземця.
Оксанко! Навіщо тобі цей чужинець? Українських тобі «Святів» мало? Я не дам свого благословення! Твій Дмитро, колишній чоловік, досі за тобою сохне. Чому не пробачиш? У вас же син! вмовляла мати.
Мамо, Діма мені зрадив! Ти забула? відбивалася Оксана.
Господи! Та він вже тисячу разів покаявся! Та й ти винна: з тими дисертаціями зовсім чоловіка кинула. А чоловік не залізний бурчала мати.
А чому ти, мамо, батька не пробачила? Він теж просив запитала Оксана.
Та що ти порівнюєш? По-перше, твій батько пішов, ще тебе не бачивши, трьох дітей залишив, а потім повернувся навіщо він мені? Чужих дітей забирати? Не могла. А твій Діма цілі десять років ходить, чекає на тебе. Артем його дуже любить дорікала мати.
Мамо, заміж за Саїда не піду. Я для нього вже стара. Дочекаюся, коли перший мене лишить. А там побачимо, сказала Оксана замислено.
Ех, Оксанко! І стара кобила цукру прагне зітхнула мати.
Через три роки Саїд попрощався з Оксаною.
«Я на звязку з тобою, кохана», сказав на прощання.
Оксана була готова до цього. Та все одно гірко віддавати молодого чоловіка Фатімі.
На прощання Саїд подарував їй ту саму різьблену шкатулку, з якої все і почалося. Тепер у ній лежала каблучка з двома ангеликами, що тримають крихітне бурштинове сердечко.
Своє серце залишаю тобі, Олесю, сказав Саїд й палко поцілував Оксану.
Він вирушив додому.
За рік Саїд надіслав весільне фото із підписом «Моя дружина Фатіма». За рік друге: «Моя друга дружина Маріям». Саїд розповідав, що в Марокко дозволено багатоженство.
Коли Оксана дивилася на ці «звітні» фото, в душі не було й тіні ревнощів. Думала: «Що ви знаєте про справжню любов, дівчата?»
Хоч трохи тішив сумний погляд нареченого.
Може, досі кохає?
Але… Стара любов іржавіє, коли нова навіває
Казка закінчилась. Перевертай сторінку.
Син Оксани одружився й привів у дім невістку.
Коли у молодих зявилася донечка, Оксана попросила назвати її Олесею щоб зберегти память про гаряче кохання назавжди.
Зрештою Оксана пробачила (чи пожалкувала) колишнього чоловіка. Він діяв через тещу. Мама зуміла переконати Оксану помиритися:
Він давно усвідомив вину. І хто з нас без гріха? Не кожен устоїть перед спокусою.
Оксана й Діма знову разом, тримаються одне одного, цінують. А ще Оксана пройшла курси вязання. І тепер вяже внучці Олесі шкарпетки з гуцульськими візерункамиВечорами, коли Оксана сиділа в обіймах Діми й слухала, як у сусідній кімнаті крихітна Олеся воркоче перші слова, вона вже не гналася за щастям воно було тут, біля неї, у теплому сміху сімї, у петлях мережаного шарфика для внучки, у легкій тремтливості серця, що навчилося знову довіряти.
Якось вона відчинила ту саму різьблену шкатулку бурштинове серце ніжно світилося у призахідному сонці. Оксана посміхнулася, провела пальцем по ангеликах і подумала: життя як ця шкатулка, завжди знаходиш ще одну скриньку на дні, повну нового смаку, запаху, сенсу.
Вона вязала для Олесі маленькі рукавички і шепотіла: «Любов не має чужих і своїх. Вона приходить у різних обличчях, та залишається назавжди тим, що зігріває душу».
А за вікном квітла яблуня, і надвечір у кухні розлився аромат пирога свого, рідного, такого, що завжди зігріває дім.
