Знаєш, бувають такі моменти, коли треба швидко вирішити проблему, хоч розумієш, що ідеальних варіантів немає. От у мене була майже така історія думаю, ти зрозумієш мене.
Моєму синові, Тарасику, зараз чотири роки. Він справжній бешкетник, але для мене, звичайно, кращого немає. Як на мене, слухняних дітей взагалі не буває всі щось мудрують і хуліганять. Я зараз вагітна другою дитиною ось про це і мова.
Одного дня, коли я прийшла на прийом до лікаря у Львові, мене одразу поклали в лікарню. Виникли якісь питання зі здоров’ям малюка, і відкладати було не можна. Стало питання: з ким залишити Тарасика?
Чоловік поїхав у відрядження у Київ мав повернутись тільки через десять днів. Батьки працюють щодня з ранку та й до пізнього вечора, інші родичі хто зайнятий, хто далеко. У підсумку, допомогти погодилася тільки моя бабуся Оксана Василівна. Їй вже сімдесят! Я хвилювалася, бо Тарасик такий верткий. Думаю: витримає вона чи ні?
Зрештою вирішили так: удень з Тарасиком буде бабуся, а після роботи приїжджатимуть батьки й залишатимуться з онуком. Якось так усі й погодилися.
Я не можу сказати, що легко все це сприйняла. Все-таки це моя дитина, і я не знаходила собі місця. То дзвоню бабусі по декілька разів на день, перепитую, як вони там. І, уяви, вони так нормально зійшлися. Знайшли спільну мову! Тиждень минув як одна мить. Повернувся чоловік підхопив усе на себе.
Я вже збиралася додому, як тут телефонує моя сестра Іванка. Прямо кричить з образою: Я просто лютую через тебе! У моєї Марічки всього два рочки, а бабуся ні разу не погодилася побути з нею, навіть на вихідних! Попрошу її ні і все. Каже, Марічка ще за маленька.
Каже: Я вже майже на колінах просила! А вона не хоче!
І тут починається: “Ти скористалася бабусею! Вона вперше так довго із твоєю дитиною сиділа, а мені так і відмовила.”
А я ж кажу, мовляв: В мене справді була безвихідь. Я ж не могла взяти сина разом у лікарню. І тобі теж телефонувала по допомогу ти ж відмовила. А ти хотіла Марічку до бабусі відправити, щоб сама собі трохи відпочила і своїми справами позаймалася. Різницю відчуваєш? Я не уявляю, як бабуся впоралася б із такою малою дитиною. Краще вже хай побуде з батьками, якщо боїшся залишати.
Вона у відповідь: А наші теж не дуже хочуть Марічкою займатися, все на мені
Я думаю, що все ж Іванка помиляється. Ну, справді, різниця між двома та чотирма роками відчутна. Якщо б було з чого вибирати я б теж не залишала Тараса родичам, але іншого шансу не було. А Іванка думає, що я скористалася добротою бабусі
Отака от у нас вийшла історія. Бувають же ситуації, що крутишся як умієш, а потім ще й винуватою лишаєшся…
