Мій син і його дружина подарували мені квартиру, коли я вийшла на пенсію
Того дня син Іван та невістка Соломія прийшли до мене й простягнули ключі, а потім повели мене до нотаріуса. Я була настільки схвильована, що ледь могла вимовити бодай слово лише прошепотіла:
Навіщо ви робите мені такі дорогі подарунки? Я і так нічого не потребую!
Це тобі на пенсію, мамо, посміхнувся син, зможеш здавати квартиру орендарям!
А я ж навіть ще не зверталась до Пенсійного фонду! Тільки-но отримала документ про звільнення й вийшла на заслужену відпустку, а вони вже все вирішили замість мене. Я почала відмовлятися, а вони тільки осміхалися й просили не сперечатися.
Відверто скажу, з невісткою Соломією наші стосунки не завжди були прості: то все тихо-мирно, то раптом, ніби грім серед ясного неба і сварка. І причиною була і вона, і я. Ми навчились поступово знаходити спільну мову, перестали сперечатися через дрібниці. Останні роки, дякувати Богові, в нашій оселі панує злагода.
Дізнавшись про подарунок, моя сестра Галина одразу набрала мене і привітала, а тоді похвалила і себе: От бачиш, гарну доньку я виховала, якщо вона дозволяє таку річ зробити для тебе!. Потім зізналася, що сама б від такої квартири відмовилась на користь свого онука.
Половину ночі я не могла заснути, думаючи, чи зможу прожити лише на одну пенсію, бо насправді мені багато не потрібно. Зранку кликнула онука, Андрійка, й обережно запитала, чи був би він радий, якби я віддала йому ту квартиру. Він незабаром виповнюється шістнадцять, треба вступати до вишу, зявиться дівчина не поведеш ж її до батьків.
Бабусю, не хвилюйся! Я хочу сам заробити собі на життя! відповів онук.
Усі відмовились від квартири: і невістка, і онук, і навіть син.
Я згадала історію, яка трапилася зі старшою сестрою: її своячка віддала дім, а потім лишилася без даху над головою та змушена була розділити кімнату у комуналці. Вчепилася за те маленьке помешкання, як за останню соломину.
Дядька нашого Вже немає пятнадцять років, а спадкоємці досі сваряться, бо не змогли по-людськи поділити спадщину.
Якось переглядала телепередачу й там показали пару, яка довірила хату синові, а той їх виселив і продав батьківський дім, лишивши стареньких на вулиці.
Я сиділа й плакала Чи від вдячності, чи від гордості за своїх дітей. Коли ж отримала довідку з Пенсійного фонду: пенсія дві тисячі гривень. Тоді син здав мою квартиру в оренду за три тисячі гривень щомісяця. От у той момент я й оцінила їхній подарунок він справді був королівський.
І тоді я зрозуміла: найбільше багатство це любляча і дружна родина, де кожен думає про благо іншого. Усе повертається сторицею тому, хто живе з добром і щирістю в серці.
