Я купую якісне мясо індички для себе й готую на парі, а чоловіку дістається стара свинина.
Мені пятдесят сім років. Ось вже більше тридцяти років я заміжня, і весь цей час прала для чоловіка речі, готувала йому їжу та тримала затишок у нашій оселі. У нас із чоловіком двоє дітей, яких я сама підняла й вивчила. Стільки, скільки себе памятаю, я крутюсь як білка у колесі. Завжди працювала на кількох роботах, хапалася за будь-яку справу, аби наші діти мали все, що треба, і виглядали так само добре, як інші діти.
Протягом усього нашого спільного життя чоловік ніколи не горів роботою, а коли досяг пенсійного віку, зовсім залишив працювати й заліг вдома. Я досі ходжу на роботу, допомагаю дітям з онуками й ще тримаю дім у порядку.
Я не раз просила чоловіка знайти бодай якусь роботу хоч би вахтером, але він казав, що ми й так впораємось без його підробітків. А коли мова заходить про їжу, він не промах! У мене ледь вистачає часу щось приготувати, часом повертаюся з роботи, а вся смакота вже зїдена, мені лише суп і залишається.
Якось я поговорила про це зі своєю подругою Оленою, і вона порадила просто готувати окремо: йому з дешевих продуктів, собі з добрих. Я так і зробила: повернулася додому й сказала чоловіку, що лікар призначив мені дієту, тому йому чіпати мої страви не можна.
Тепер я ховаю своє власне харчування, і коли чоловік іде до гаража, їм собі тихенько щось смачне. Ковбасу та сир прибираю подалі в холодильнику, а потім, коли він не бачить, все зїдаю. Добре, що у нас дві холодильники: в одному продукти загального вжитку, у другому консервація і мої запаси.
Знаєте, які чоловіки нічого не помічають! Беру для себе філе індички, готую парові котлети, а для нього свинина з терміном, що спливає, або макарони найпростішого ґатунку по кілька гривень за пачку; собі лише з твердої пшениці.
Я не вважаю, що роблю щось погане: якщо чоловік забажає їсти якісно нехай теж іде працювати. У нашому віці розлучатися нерозумно, бо важливіше берегти спільний дім, а життя й так минуло дуже швидко.
Мабуть, слід цінувати те, що маємо, і не витрачати залишок життя на сварки. Бо справжній затишок у хаті це порозуміння й взаємна повага, навіть якщо вона виражається у звичайних домашніх дрібницях.
