Соломіє, ти ж розумієш, ситуація дуже складна, Олександр Петрович потер перенісся й важко зітхнув. Ліля мені вже два місяці мозок виносить.
Їй у Болграді сподобалась якась програма навчання для Петра. Ну, для нашого сина.
Каже, хлопцеві треба дати старт, англійську підтягти. А гроші де взяти?
Ти ж знаєш, я зараз без роботи.
Соломія повільно підвела очі на батька.
То ти вирішив, що продаж дачі це найкращий вихід? тихо спитала вона.
А який ще? Олександр Петрович пожвавішав, подався вперед. Дача стоїть пусткою. Ліля туди взагалі не їздить, їй там нудно, комарі…
Вона навіть не знає, що дача давно вже не моя по документах. Думає, виставимо на продаж і заживемо.
Соломійко, ти ж розумна. Давай так: ти зараз її офіційно продаєш. Забираєш свої гроші ті, що мені десять років тому позичила, до копійки!
А все, що зверху, за ринковою ціною віддаєш мені. По-сімейному.
Ти ж нічого не втрачаєш, так? Своє повернула й батькові допомогла.
Батько заскочив без попередження. Останні роки вони майже не спілкувались у нього давно була інша сімя, свої турботи, і старша донька туди якось не вписувалась.
Соломія підозрювала, що він прийшов не просто так. Думала, знов грошей буде просити, та його «пропозиція» звучала щонайменше дивно.
Тату, давай пригадаємо, що було десять років тому, спокійно сказала Соломія, вислухавши батька. Коли ти прийшов до мене й сказав, що тобі потрібні гроші на операцію й реабілітацію.
Памятаєш?
Олександр Петрович скривився.
Та навіщо про минуле згадувати? Вилікувався ж, слава Богу.
Минуле? Соломія посміхнулася, злегка хитнувши головою. У мене тоді на рахунку лежало те, що я пять років гривню до гривні збирала. На перший внесок за квартиру.
Я на вихідних підробляла, у відпустку не ходила, економила на всьому. І тут ти. Роботи немає, заощаджень нуль, зате є друга дружина Ліля і син Петро.
Забрав у мене тоді всі заощадження!
Я був у відчаї, Соломіє! Що мені лишалося? Під паркан лягати?
Я ж тобі тоді запропонувала допомогу, вела далі Соломія, не слухаючи. Але чесно сказала: я боюсь залишитись без грошей і без житла, якщо тебе не стане.
У тебе ж законна спадкоємиця є Ліля. Вона б мене і на поріг до дачі не пустила.
Ми тоді тиждень сварилися, памʼятаєш? Ти розписку писати відмовлявся, ображався.
«Як ти можеш, рідному батькові не довіряєш!»
А я просто хотіла гарантій.
Ну й отримала ж! перебив її Олександр Петрович. Оформили договір купівлі-продажу, дача твоя стала.
Я ж тобі її віддав фактично за безцінь, саме за суму, що витрачалась на лікування.
Але ж домовились: я користуюсь, а як гроші зʼявляться викуплю назад.
Пройшло десять років, відрізала Соломія. Десять, тату. За всі ці роки ти бодай раз натякнув про викуп? Хоч гривню повернув? Ні.
Ти там жив кожне літо, садив свої помідори, дрова палив, за які платила я.
Податки на дачу на мені, ремонт даху три роки тому теж на мені.
Ти жив там, як пан, ні в чому собі не відмовляючи, поки я виплачувала іпотеку.
Олександр Петрович дістав носовичок, витер лоба.
Ну, не працював я, Соломійко… Ти ж знаєш, після хімії довго відновлювався, а зараз вік, нікуди не беруть.
Ліля теж… у неї тонка душа, її робота в офісі вбиває.
Живемо з її підробітків через інтернет, ледве зводимо кінці з кінцями.
Тонка душа? Соломія піднялася й почала ходити кухнею. А я, значить, з грубою шкірою?
То я могла працювати на двох роботах, щоб позакривати іпотеку й витрати на твою дачу, твій «санаторій» оплачувати?
І тепер Ліля вирішила, що треба продавати дачу, щоб знайти гроші для сина на ті курси?
Мою дачу, тату! Мою!
Соломійко, ну формально твоя. Але ж ти розумієш, це тимчасово було.
Я ж тобі життя дав! Ти справді зараз за ці чотири сотки будеш триматися, коли Петрові життєвий старт треба дати?
Братові? Соломія зупинилась. Ми бачилися з ним двічі в житті.
Він мені навіть з Днем народження не подзвонив. А Ліля… вона хоч раз питала, як я живу? Як ці десять років все тягла?
Вона ж досі впевнена, що ти власник заводів і пароплавів, просто тимчасово поза грою.
Ти їй казав неправду десять років, тату.
Олександр Петрович винувато відвів погляд.
Хотів, як краще… Не хотів її засмучувати.
Вона ж емоційна. Почала б дорікати, навіщо я майно «убік» перевів.
Убік?
Соломіє, не причіпляйся! батько раптом підвищив голос. Я тобі пропоную діло! Зараз дача вартує в пʼять разів більше, ніж тоді. Ринок злетів!
Ти забираєш свої триста тисяч гривень, ті, що дала мені на операцію. Це ж справедливо? А решту мені.
Мені треба Петра влаштувати, Лілі зуби зробити, машину обновити ця вже сиплеться.
Тобі ті сімсот тисяч нічого не змінять ти ж, он, у Києві купила квартиру, все маєш.
Допоможи сімʼї!
Соломія дивилася на нього й не впізнавала де той чоловік, що казки перед сном читав?
Ні, спокійно відповіла вона.
Що «ні»? батько застиг з відкритим ротом.
Я не продам дачу. І тим більше не віддам тобі ніяких грошей «зверху».
Дача законно й совісно моя.
Ти десять років жив там безкоштовно, здоровʼя відновив, природою насолоджувався. Вважай це моїми аліментами на батька.
Але досить.
Ти серйозно? обличчя Олександра Петровича залив червоний. Ти хочеш у батька останнє забрати?
Якби не я, не було б тої дачі! Її ще дід твій будував!
Саме так, дід. І він би в могилі перевернувся, дізнавшись, що ти хочеш спустити наше гніздо на якісь сумнівні курси для хлопця, якому девʼятнадцять, а він і пальцем не поворухнув.
Соломіє, схаменися! закричав батько, встаючи. Ти мені винна! Я тебе виростив! Якщо зараз не погодишся я всім розкажу, яка ти жадібна!
Я все розповім Лілі, вона приїде й такого скандалу наробить мало не покажеться!
В суд подамо! Домовленість визнаємо недійсною! Кабальний договір! Ти скористалася моєю хворобою й віджала майно!
Соломія гірко всміхнулася.
Спробуй, тату. У мене всі виписки з лікарні, всі перекази тобі на лікування.
І договір купівлі-продажу, який ти підписав у свідомості, в нотаріуса, ще коли був у ремісії.
Твоя Ліля здивується, коли дізнається, що ти продав дачу ще до того, як Петро пішов до школи.
Ти їй казав, що це спадок?
Соломіє… голос батька раптом став мʼяким, майже благаючим. Дочко, ну благаю. У Лілі зараз важкий період…
Дізнається правду вижене. Вона ж молодша на пʼятнадцять років, зі мною лише через стабільність.
Ні дачі, ні грошей і не потрібен я їй. Ти хочеш, щоб твій батько на старості по вокзалах тинявся?
А раніше ти про це думав? у Соломії все кипіло всередині. Десять років не працював, дозволяв Лілі борги брати, обіцяв їй золоті гори за мій рахунок?
То не допоможеш? Олександр Петрович вирівнявся. Рідна дочка, називається. Виростив на свою голову
Іди додому, тату. Розкажи Лілі правду. Це єдиний спосіб зберегти хоч трохи гідності.
Передавись ти тією дачею! виплюнув Олександр Петрович, проходячи повз. Але знай: у тебе більше немає батька. Забудь мій номер!
Батько пішов, а Соломія криво всміхнулась: наче він у неї коли-небудь і був.
Він її кинув, щойно їй виповнилось сім.
***
Дзвінок пролунав у суботу зранку. Номер невідомий.
Алло?
Це Соломія? вона одразу впізнала мачуху. Ти ким себе уявляєш, дівко?
Думаєш, ми не знаємо, як ти Сашка надурила? Він мені все розказав!
Підсунула йому папери, поки він після наркозу нічого не тямив!
Лілю, доброго ранку, спокійно відповіла Соломія. Якщо бажаєте говорити, без криків, будь ласка.
Яке ще ранку?! Ми вже до суду готові!
Юрист каже, що така угода розвалиться на раз ти скористалась хворобою батька, забрала родову дачу за безцінь.
Ми тебе по світу пустимо!
Ліля, послухайте уважно.
Я розумію, Олександр Петрович показав свою версію. Але я маю всі докази, що гроші пішли на його лікування.
До того ж, у мене є листування з ним за всі ці десять років, де він дякує мені за дачу, за те, що я дозволяла там жити.
Там чорним по білому: «Дякую, доню, що не кинула, що дача в надійних руках».
Питання що суд скаже?
На тому кінці зависла тиша Ліля не чекала такої підготовки.
Ти… прошипіла вона. Тобі мало своєї квартири? Потрібно тепер у Петра забрати? Йому ж вчитись треба!
Петру треба йти працювати, відрізала Соломія. Як і я в його віці.
А вам, Ліля, пора дізнатись правду про ті «акції», памятаєте?
Які акції? у голосі Лілі почувся сумнів.
Ті, яких ніколи не було. Він просто брав гроші з тих сум, що я висилала як допомогу, й видавав їх за дивіденди.
Перевірте його виписки не вірите. Ваш чоловік вас обманював. Кожну копійку випрошував, хворобою прикривався.
А я влізала у борги, думаючи, що рятую тата! Нещодавно тільки все зрозуміла.
Ліля кинула слухавку. А ввечері Соломія отримала повідомлення від батька.
Лише три слова: «Ти все зіпсувала».
***
Відповідати вона не стала. За декілька днів сусіди з дачного кооперативу розказали: Ліля влаштувала скандал на всю вулицю.
Кричала і викидала речі чоловіка з дому, поки не приїхала поліція.
Виявилося, що Ліля, впевнена у швидкому продажу дачі, встигла набрати кредитів під шалені відсотки на той самий «старт» для сина.
Олександру Петровичу довелося поїхати. Ліля подала на розлучення, дізнавшись, наскільки їй брехали.
Син Петро, звиклий до безтурботного життя, теж особливо не поспівчував зібрав речі й переїхав до дівчини, заявивши, що «старий сам винен».
Де зараз батько, Соломія не знала. І дізнаватися не збиралася.
