Мамо, ну що ти таке кажеш? Як це тобі немає з ким поговорити? Я ж тобі дзвоню щодня по два рази, з ноткою втоми сказала донька.
Та ні, Яринко, ти що, я ж не про це, зітхнула Ніна Антонівна, просто не лишилось у мене ні друзів, ні знайомих по віку. Усі мої з мого часу.
Мамо, перестань. У тебе ж ще є твоя шкільна подруга Оксана. Та й взагалі, ти виглядаєш набагато молодшою за свої роки та й мислиш сучасно. Ну мамо, не сумуй, розхвилювалась Ярина.
Ти ж знаєш, в Оксани астма. Вона навіть по телефону довго говорити не може, бо кашляти починає. А живе вона аж на Левандівці, на іншому кінці Львова. Ми колись утрьох дружили, памятаєш, я тобі розповідала. А Марічки вже давно нема Учора заходила Таня з сусідньої квартири. Я їй запропонувала чайку попити, вона добра жінка, часто до мене навідується. Вона принесла домашні сирники щойно спекла для своїх. Розповідала про дітей, про онуків. У неї теж онуки, хоча вона та приблизно на пятнадцять років молодша за мене. Але у неї зовсім інші спогади про дитинство, про школу.
А мені так хочеться поговорити з ровесниками, з тими, хто памятає ті самі речі, що й я, Ніна Антонівна говорила все це Ярині, але добре розуміла, що донька її не зрозуміє повною мірою. Вона ще молода, її час не минув, він надворі ще не кличе до спогадів. Яринка дуже хороша, турботлива. Справа не в ній.
Мамо, у мене на вівторок є квитки на вечір романсу. Ти ж хотіла піти! І досить сумувати, одягай свою бордову сукню у ній ти справжня львівська пані!
Та гаразд, Яринко, все добре, просто щось таке на душі Добраніч, завтра ще зідзвонимось. Лягай спати раніше, а то зовсім не висипаєшся, Ніна Антонівна перевела розмову.
Так, мамо, па-па, добраніч, озвалась Ярина.
Ніна Антонівна мовчки дивилась у вікно на вечірнє мерехтіння ліхтарів Львова
Десятий клас, знову весна. Стільки планів! Ніби це було вчора. Подрузі Оксані тоді подобався Сергій Малюта з їхнього класу. А Сергієві подобалась вона, Ніна. Він вечорами дзвонив їй на домашній телефон і кликав гуляти. Та Ніна сприймала його просто як друга не хотіла давати зайву надію.
Потім Сергій пішов до війська. Повернувся, одружився. Жив у старому Оксаниному будинку. І тоді у нього ще був звичайний стаціонарний Ніна Антонівна набрала давній номер. Гудок обірвав тишу, а тоді хтось, ніби після недовгого шурхоту, підняв трубку. Тихий чоловічий голос обережно сказав:
Алло, слухаю вас.
Може вже пізно? Навіщо я йому телефоную? Може Сергій вже й не згадає мене, чи це взагалі не він!
Доброго вечора, з хвилюванням відповіла Ніна Антонівна.
У телефоні знову хруснуло, і раптом вона почула здивоване:
Ніно? Невже це ти? Звісно ти! Я ж твій голос ніколи не забуду. Як же ти мене знайшла? Я, власне, тут зовсім випадково
Сергійку, впізнав! на Ніну Антонівну накотилась хвиля радісних спогадів. Її вже давно ніхто не звав просто по імені все «мамо», «бабусю», чи «Ніно Антонівно». Хіба що Оксана.
А просто «Ніна» звучало нині весняно, так, ніби тих прожитих років ніколи й не було.
Ніно, як ти? Я так радий тебе чути, його слова зігріли її. Вона боялась, що не впізнає її, чи що вона невчасно дзвонить.
А памятаєш десятий клас? Як ми з Віталіком Вашкевичем вас з Оксанкою катали на човні? Він веслами руки натер, а потім на набережній морозиво їли під музику.
Авжеж памятаю, радісно засміялась Ніна, а той класний похід до лісу з ночівлею? Ми ж не могли тоді консерви відкрити, голодні були.
Так, підхопив Сергій, а Васько потім банку відкрив і ще пісні під гітару співали біля ватри. Я тоді вирішив гітарі навчитись.
І що, навчився? голос Ніни дзвенів молодістю від тих згадок. Сергій оживив для неї юність, відкриваючи все нові й нові деталі.
А як ти зараз? спитав Сергій, сам собі й відповів: Та що я питаю, по голосу ж чути щаслива. Діти, онуки? Все так? І досі вірші пишеш? Ой, памятаю! «Розчинитись у ночі та воскреснути вранці!» Правильно, такі вірші завжди давали силу жити!
Ти завжди була, як сонце! З тобою душа зігріється, не змерзне. Твоїм рідним пощастило така мама й бабуся це просто скарб.
Та годі вже, Сергію, занадто перебільшуєш Мій час вже минув
Він перебив:
Не вигадуй! Від тебе йде така енергія, що тепер трубка гаряча! Жартую. Не вірю, що ти втратила смак до життя, не схоже на тебе. Твоє сонце ще світить! Живи й радій світ для тебе створений.
І вітер жене хмари для тебе.
І пташки співають для тебе.
Сергію, ти все такий же романтик А як ти? А то я все про себе раптом в телефоні зник звязок, все обірвалось.
Ніна Антонівна ще трохи посиділа з телефоном у руці, хотіла передзвонити, але подумала, що вже пізно, потім, наступного разу зателефонує.
Як добре вони поговорили Так багато спогадів Від раптового дзвінка Ніна Антонівна навіть здригнулась. Внучка.
Алло, Соломійко, привіт, не сплю. Що казала мама? Та все добре, в мене гарний настрій. Ми з мамою на концерт підемо. Завтра зайдеш? Добре, чекаю, па-па.
В гарному настрої Ніна Антонівна лягла спати. В голові було стільки ідей! Засинаючи, складала нові рими
Зранку Ніна Антонівна вирішила навідатись до Оксани. Кілька зупинок трамваєм це не так і далеко, вона ще не така вже стара, щоб сидіти вдома.
Оксана щиро зраділа:
Нарешті, скільки можна обіцяти! А ти що, принесла автентичний абрикосовий торт? Мій улюблений! Давай, розповідай, Оксана трохи закашлялась, але змахнула рукою:
Все гаразд, новий інгалятор, вже краще дихається. Йдемо пити чай. Нінко, ти ніби помолодшала. Зізнавайся, що трапилось?
Та не знаю, мене вже пята молодість накрила, уявляєш! Ніна розрізала торт. Учора випадково зателефонувала Сергієві Малюті. Памятаєш твоя любов у десятому? Він стільки згадав, а я вже й забула майже все Ти чого мовчиш, Оксано, знову прихватило?
Оксана сиділа бліда, в роздумах. А потім прошепотіла:
Ніно, ти ж не знала, що Сергія вже з рік нема? Та й жив він вже не тут, давно переїхав.
Та як? Як так? А з ким же я говорила? Він же все згадав до дрібниць нашої юності Як у мене був поганий настрій, так від цієї розмови ніби все налагодилось А поговоривши з ним, зрозуміла, що життя триває, не все ще скінчено, ще є й сили, і натхнення Як так? Ніна не вірила почутому.
Але це був його голос, я ж сама чула! Він навіть сказав так красиво: «Сонце світить для тебе. І вітер жене хмари для тебе. І пташки співають для тебе».
Оксана хитає головою, не певна, що й казати. А потім несподівано вирішує:
Знаєш, Ніно, напевно, це і справді був він. Його слова, його інтонація. Сергій тебе любив. Думаю, він хотів тобі допомогти звідти. Схоже, йому це вдалося я давно не бачила тебе такою життєрадісною!
Колись хтось збере твоє покоцане серце по шматочках. І ти нарешті згадаєш, що ти просто щаслива.
