Слухай, у мене для тебе історія зі свого життя така, знаєш, по-нашому, щира. Нещодавно я зустріла знайому жінку, Оленку, яка гуляла по набережній з маленькою донечкою, Софійкою, їй півтора року. Оленка йшла така задумлива, ніби й не помічала навколо нікого й нічого. Добре, що я її покликала може, пройшла б повз.
Спочатку у неї обличчя заясніло, а потім знову ніби якусь стіну між нами поставила. Я не втрималася запитала, що сталося, і Оленка мені вилила усе, що на серці: сімейні негаразди, як на долоні.
Колись у неї з Василем було все, як у справжній казці закохалися, зустрічалися, переживали найкращі моменти поруч одне з одним. Після весілля Василь її на руках носив, підтримував у всьому. Здавалось би, живи й тішся.
Але після народження Софійки усе змінилося просто на 180 градусів. Василь ніяк не міг призвичаїтися до нового життя батька його дратував постійний плач, безлад, крихти по квартирі й купа іграшок. Він працював дистанційно, і Софійка йому ніби занадто часто заважала. І, хоч основна турбота лягла на плечі Оленки, деколи й йому перепадало у домашніх клопотах.
Як тільки доходи впали (а Оленка, нагадаю, на декреті), Василь це використав, щоб ще більше перекласти все на неї мовляв, нехай бабуся допомагає, а ти йди на роботу, грошей треба більше, гривні на рахунку тануть. Всі аргументи про те, що маленьку дитину не можна так просто покласти на плечі бабусі чи віддати у садок раніше, ніж вона готова все це він відкидав. Їхні покупки Василь почав брати під жорсткий контроль казав, що Оленка занадто розкидається грошима, і навіть сам почав ходити по продукти, щоб, буцімто, не купувати зайвого.
Оленка просто перестала витримувати цю атмосферу вдома й частіше вибиралася з Софійкою у парк просто, щоб дихати вільніше, не варитися в тих сварках та докорах.
От вона й питає мене: Ти як думаєш, що мені робити? А я, чесно, не знала, що сказати. Розлучатися вона не хоче любить його, як і раніше, та й донька зростати має у повній сімʼї. А ще вона дуже втомлена від того, що її постійно звинувачують у тому, що доходу не додає, ніби це провина самого декрету…
Що я могла їй сказати? Хіба що тримайся, Оленко, все буде добре, побачиш, якось усе налагодиться. От і надіюся зараз, що так і вийде.
