Сьогодні зустрівся з подругою дитинства. Їй вже 60, як і мені. Після університету вона одразу зібрала речі й виїхала з рідного Бердичева. Якийсь час переписувались, але незабаром перестали.
Від спільних знайомих дізнався: вона багато подорожує, не сидить на місці, чоловіки в неї змінювалися. На пятдесятому році це вже був третій шлюб, та й цей розпався. Дітей вона ніколи не мала. Я не міг зрозуміти її вибір. Зазвичай багато жінок хоч і без чоловіка, зате з дитиною, а там і внуки. А вона нічого.
Приїхала зараз до нашого містечка мала продати те, що залишилося з майна. До того квартиру здавала.
Сіли ми, поговорили. Я розповідав про свої сімейні справи, вона про подорожі, про життя. Сміючись, питав її:
Оксано, чому твій шлях так склався? Чому не мала дітей? Хоча б для себе. Хто ж тобі водички на старість подасть?
Вона розсміялася мені в обличчя:
Якої ще водички? Думаєш, дітей виростиш й вони про тебе дбатимуть? Дітям зараз батьки не потрібні, кожен сам по собі. Краще все життя гроші відкладати, а тоді собі доглядальницю найняти, а не дітей обтяжувати чи просити.
Я дітей не заводила, бо просто цього не хотіла. Не хочу постійно про когось думати, переживати, турбуватись, витрачати свої гривні. Я вирішила: життя для себе, подорожі, нові країни, карєра. Чоловіки всі вимагали дітей тому нас і розєднувало.
Живу для власного задоволення: не бавлю внуків, не рахую копійки на пенсії, щоб годувати дітей, які самі не можуть себе забезпечити.
А головне я нічого не шкодую. Навпаки, мені шкода тих, хто мав по пятеро дітей і залишився сам, а тепер жаліється, що молодь забула чи виїхала закордон. У мене таких проблем нема.
Ось така моя думка.
Після розмови я зрозумів: справді, навіщо народжувати дітей, якщо не хочеш? Навіщо сподіватися, ніби на старість вони допоможуть, якщо це не гарантія? Краще думати, як зробити щасливим себе.
