Ти ж старший брат, а отже, маєш допомогти своїй молодшій сестрі. У тебе дві квартири віддай одну сестрі!
Недавно ми святкували день народження моєї зовицi. Катерина ніколи не проявляла до мене приязні, і я відповідала тим самим. На святкування зїхалися всі наші родичі: від дідусів і бабусь до самої іменинниці. Всі як один вважали своїм обовязком привітати мого чоловіка з днем народження сестри й водночас щиро дивувались його щедрості.
Ми з чоловіком приймали вітання, але не могли зрозуміти причину такої уваги. У руках була конверт, у якому лежав подарунок пять тисяч гривень. Це був нормальний подарунок для такої події, але нічим особливим його назвати не можна. Та все стало ясно, коли свекруха почала виголошувати свої побажання іменинниці.
Миколо, в твоєї сестри сьогодні день народження. Вона ще незаміжня й не має допомоги. Як найстарший брат, ти повинен про неї подбати й гарантувати їй захист. Маєш дві квартири одну негайно подаруй Катерині.
Усі присутні радо аплодували, а я ледве втримала здивування, бо такого нахабства не очікувала. Але на цьому свято не завершилось.
Братику, хочу квартиру в новобудові! Коли вже можу заселятись? вирішила я зясувати ситуацію.
У нас із чоловіком й справді було дві квартири. Одну я отримала у спадок від бабусі, ми трішки її відремонтували і здаємо в оренду. Кошти з оренди йдуть на погашення іпотеки за житло в новобудові, де ми й живемо. Мій чоловік не має жодних прав на спадкову квартиру я планувала залишити її нашій дитині, й думка про зовицю навіть не виникала.
Можеш і не мріяти, адже квартира, яку здаємо, моя спадщина, а в ту, про яку мрієш, ми самі живемо.
Дитино, ти помиляєшся, адже ти дружина мого сина, тому весь ваш майновий стан спільний, і розпоряджатися ним має чоловік!
Не заперечую, допомагай, якщо хочеш, але без моєї приватної власності! Миколо, може, ти щось скажеш?
Люба, ми ще заробимо й придбаємо третю квартиру, а одну з двох подаруємо Катерині сьогодні ж її свято.
Ти це серйозно? здивовано перепитала я. Якщо тобі треба, віддай своїй сестрі частину нашої першої квартири, але після того, як подаси на розлучення!
Як тобі не соромно так відповідати чоловікові? Якщо вимагаєш розлучення так і буде! Сину, думаю, тобі слід зібрати речі та повернутись до матері, а ти, невістко, підступна й жадібна! виголосила свекруха.
Після її слів я залишила цей дім, адже не маю наміру бути поруч з тими, хто вважає, що має право розпоряджатися чужим. А в житті залишати своє ознака мудрості й справжньої гідності. Памятайте: власність та повага до себе починається не з чужого побажання, а з внутрішнього вибору сказати “ні”, коли це справді необхідно.
