– Ми поживемо у тебе якийсь час, бо не маємо грошей орендувати власну квартиру! – сказала мені моя подруга. Я активна жінка, а мені вже 65 років! Люблю подорожувати Україною, відкривати для себе цікаві місця і знайомитись з різними людьми. Із сумом та радістю згадую молодість – можна було поїхати на відпочинок на курорти Закарпаття чи на Чорне море, зібратись із друзями на кемпінг десь на Дністрі чи навіть вирушити в мандрівку по Дніпру, і все це за невеликі гроші. Але ті часи вже позаду. Я завжди раділа новим знайомствам – і на пляжі, і в театрі, і навіть у поїзді. З багатьма залишалася друзями на роки. Одного разу я познайомилась із жінкою на ім’я Оксана. Ми разом відпочивали у санаторії під Львовом. Розійшлися подругами, інколи писали одна одній листи та вітання на свята. Аж раптом якось отримую телеграму – без підпису, туди лише написано: “О третій ночі приїжджає потяг. Зустрінь мене на вокзалі!”. Я не зрозуміла, хто це міг бути, і звісно, з чоловіком нікуди не поїхали. А о четвертій ранку хтось подзвонив у двері. Відчиняю – і остовпіваю від здивування. На порозі стояла Оксана, дві підлітки дівчини, бабуся і якийсь чоловік з купою речей. Ми з чоловіком були в шоці, але впустили непроханих гостей. Тоді Оксана каже: – Чому ти нас не зустріла? Я ж телеграму тобі надіслала! Таксі ж дорого! – Перепрошую, я не знала, від кого вона! – Ну от, мала твою адресу — приїхали. – Я гадала, що будемо лише листуватись… Потім Оксана пояснила, що одна з дівчат вступила цього року до університету, а вся родина приїхала її підтримати. – Будемо жити у вас! Грошей на оренду немає! А у вас центр міста! Я була приголомшена. Ми ж навіть не рідня! Чому я маю дозволити їм зупинитись у себе? Довелось годувати їх тричі на день. Вони приносили їжу, але нічого самі не готували. Я мусила доглядати за всіма. Не витримала, і через три дні попросила Оксану і її рідних виїхати. Куди саме – вже не цікавило. Почався скандал. Оксана кидалась посудом і кричала. Я була шокована її поведінкою. Потім вони пішли – прихопивши мій халат, кілька рушників і навіть каструлю з борщем! Не уявляю, як їм вдалося її забрати. Каструля просто зникла! Так і скінчилася наша дружба. Дякувати Богу! Більше я Оксану не бачила й не чула. Тепер більш обережна у нових знайомствах.

Ми трохи поживемо у тебе, бо зараз у нас немає коштів на оренду власного житла! сказала мені моя приятелька.

Я дуже активна жінка. Хоч мені вже 65, я знаходжу сили відвідувати різні міста України й знайомитися з цікавими людьми. З теплом і трохи з журбою згадую роки молодості тоді можна було без проблем їхати на відпочинок куди душа забажає! Хтось їхав на Чорне море, хтось обирав намети й компанію друзів на Десні чи Південному Бузі, інші каталися по таких річках, як Дніпро. І це все тоді було доступно за копійки.

Але ті часи тепер уже далеко позаду.

Завжди мала схильність до спілкування й нових знайомств. Людей зустрічала на пляжі в Затоці, в театрі імені Франка у Києві. З декотрими приятелювала по кілька десятків років.

Одного разу я познайомилася з жінкою на імя Лідія. Того літа ми разом знімали кімнати в одному пансіонаті під Одесою. Повернулись додому добрими подругами. Пройшло кілька років, ми лише зрідка обмінювались листівками до свят. Якось я отримала телеграму. Без підпису, коротко: О 3-й ночі приїжджає поїзд. Чекай мене на вокзалі!

Зовсім не розуміла, від кого цей лист. Звісно, з чоловіком нікуди вночі не поїхали. Та о четвертій ранку до нашої квартири у Львові подзвонили. Відчиняю і в мене серце замирає: на порозі Лідія, з нею двоє дівчат-підлітків, стара жінка та якийсь чоловік. Усюди сумки, кошики, торби. Ми з чоловіком стояли, мов укопані. Але впустили їх до хати. Лідія відразу питає:

Чому ти нас не зустріла? Я ж вислала телеграму! Таксі дорого коштує аж 450 гривень сплатила!
Вибач, я навіть не знала, хто це ти не підписалась.
Ну, головне, що адреса у мене була. Тепер ми тут.
Я думала, ми обмежимось листуванням…

Після цього Лідія розповіла, що старша з дівчат цього року закінчила школу й вирішила вступати на навчання до Києва. Вся її родина приїхала підтримати доньку.

Ми будемо жити в тебе! На оренду грошей не маємо. Тим паче, твоя квартира майже в центрі!

Я була шокована: ми ж навіть не родичі. Чому вони вирішили, що їм місце у моїй квартирі? Їх треба годувати три рази на день! Вони трохи щось приносили з продуктів, але ніхто й не намагався нічого готувати. Усе доводилося робити мені самій.

Не витримавши, через три дні попросила Лідію з родиною піти. Куди мене мало обходило. Почався неймовірний скандал. Лідія почала розбивати посуд, гучно кричати й ображатися.

Я стояла приголомшена від її істерики. Потім вони зібрали речі й пішли. Виявилося, забрали мій халат, декілька рушників і навіть великий емальований казан з борщем. Не уявляю, як вони примудрилися винести ще й казанок просто зник без сліду.

Тим усе й закінчилося. Дякувати Богу! Після цього ані Лідію, ані когось з її рідних я не бачила й не чула. Тепер, знайомлячись з людьми, я стала набагато обачнішою. Життя вчить захищати свій особистий простір навіть якщо цього не хочеться.