Мені довелося поставити окремий холодильник, щоб мама не забирала мої продукти.
Це здається смішним, пригадує Оксана. Але інакшого виходу не було. Я не мала нічого проти того, щоб продати квартиру й розділити гроші, але мама категорично не погоджувалася.
Оксані нещодавно виповнилося двадцять чотири роки. Вона здобула вищу освіту, знайшла роботу, та заміж поки не вийшла. Її життя у власній домівці завжди було непростим. Оксана є співвласницею половини квартири. Раніше оселя належала її батькові, а після його смерті вони з мамою отримали її у спадок, коли Оксані було лише чотирнадцять.
Десять років тому для родини настали важкі часи вони лишилися без годувальника. Мама Оксани, Галина, ще коли донька була маленькою, залишила роботу. Вирішила не брати декретну відпустку адже чоловік добре заробляв, вони жили без потреб. Вона присвятила себе домашнім справам. А після смерті батька мама часто плакала: Та хто мене зараз, у сорок років, прийме на роботу? Хіба що прибиральницею
Оксана згадує: Я отримувала соціальну допомогу по втраті годувальника, але мама не могла відмовити собі в походах по магазинах та салонах купувала нові речі, хоча ми ледве зводили кінці з кінцями. Спочатку нас підтримував мамин брат мій дядько, та згодом йому набридло постійно допомагати.
Дядько Ярослав прямо сказав Галині: Йди шукай роботу. Я маю своїх двоє дітей, не можу всіх утримувати.
За рік Галина привела до нас у дім чоловіка на ім’я Богдан. Сказала, що тепер він житиме з нами, і так вирішила проблему нестачі коштів захотіла вдруге вийти заміж. Богдан справді добре заробляв, але порозуміння зі мною не знайшов.
Його слова були жорсткими: Ти їси й їси. Краще б ти займалася прибиранням або пранням. Для чого тобі навчатися? Думаєш вступити до університету? Дурниці треба працювати. Чи ти думаєш, що я весь час тебе годуватиму?
Я не могла нічого відповісти. Дійсно, допомогу отримувала мама. Галина не хотіла захищати мене перед вітчимом боялася втратити єдине джерело доходу.
Як ми житимемо без нього? питала мама. Просто не сперечайся й роби, що він говорить. Він нам хліб дає.
Мені вдалося вступити до університету й знайти роботу. Увесь цей час мене сприймали як зайвий рот і тягар для Богдана. Він постійно рахував, скільки витрачає на моє утримання.
Через півроку після того, як отримала роботу, я купила собі власний холодильник, згадує Оксана. Поставила його у своїй кімнаті, бо вітчим закрив кухонний на замок.
Маєш роботу? Ось і годуй себе сама, сказав Богдан.
Мама знову мовчала. Мовчала навіть тоді, коли він приносив рахунки за комунальні послуги й вимагав, аби я сплачувала свою частину за всі ті роки. Та невдовзі Богдан втратив роботу. І він, і мама почали активно порпатися у моєму холодильнику. Усі рахунки також лягли на мої плечі. Спочатку я все оплатила. Але вітчим майже рік сидів без роботи, мені це набридло, і я поставила на холодильник замок. Мама була категорично проти: і казала, що Богдан стільки років нас годував.
Я їй сказала: Хочеш допомагати, працюй. Ніхто раніше не ділив усе в цьому домі, а тепер пора змінити це. Йди на роботу.
Богдан нещодавно переїхав з квартири. Мама втомилася від чоловіка, який нічого не заробляє. Але я досі не знімаю замок з холодильника. Вважаю, мама теж має знайти роботу.
Чи правильно я чиню?
