Та хто ти така, щоб мені тут указувати? гримнула Марія Семенівна, кидаючи ганчірку прямісінько в обличчя невістці. Живеш у моєму домі, їси мої харчі ще й керуєш!
Катерина витирала обличчя, стискаючи губи. Три місяці, як носить її прізвище, а щодня мов на війни служить.
Я і підлогу мию, і варю, і перу! Що ще треба?
Треба, щоб язика прикусила! сварилася свекруха. Приперлася з дитиною!
Маленька Ганнуся, ледь чотири роки минуло, боязко виглядала з-за одвірка вже второпала, що баба недобра.
Мамо, годі вже! увійшов з двору Іван, втомлений, весь у пилюці після роботи. Що знову не так?
Твоя молодиця мені зухвальствує! Я їй кажу борщ пересолений, а вона цідить щось у відповідь!
Борщ нормальний, тяжко зітхнула Катерина. Ви просто чіпляєтесь.
О! Чуєш? Марія Семенівна тикала пальцем у невістку. Я, бачте, чіпляюсь! В рідній хаті!
Іван обняв дружину за плечі.
Мамцю, вистачить. Катерина цілий день по господарству крутиться. А ви лише бурчите.
То ось де він став! Проти власної матері, що його ноги на світ поставила!
Стара гримнула дверима й пішла. На кухні стало тихо-тихо.
Пробач мені, Іван легенько пригладив Катерину по голові. Останнім часом з нею бракує ради…
Іванку, може, давай винаймемо хоч кімнату?
За що, Катрусю? Я тракторист, а не директор ледь на хліб вистачає.
Катерина пригорнулась до нього він чоловік добрий, дружній. Але мати його як важка хмара над головою.
Зустрілися вони на ярмарку в сільраді: Катерина продавала рукавички, Іван купував теплі шкарпетки. Заговорили. Іван одразу признався не лякає його вдова з дитиною, бо й сам про малюків мріє.
Весілля справили скромно. Марія Семенівна з першого ж дня нову невістку зненавиділа: і гарна, й із дипломом бухгалтера, а Іван простий роботяга.
Бабусю, ходімо вечеряти, Ганнуся смикнула за рукав.
Зараз, дитино.
Під час вечері свекруха відсунула тарілку.
Йой, це не вечеря, а свиням помиї!
Мамо! Іван гримнув по столу. Годі вже!
Я ж правду кажу! Он Варвара яка господиня! А це…
Варвара дочка Марії Семенівни. Живе в Полтаві, наїжджає раз у рік. Хату мати давно переписала саме на неї, хоч і живе там Катерина з родиною.
Якщо не подобаюся, як я варю, то варіть самі, спокійно сказала Катерина.
Ой лишенько!.. занесла було свекруха руку.
Досить! Іван став між жінками. Мамо, або мир, або ми забираємось.
І куди ж підете? Під тин? Дім не ваш!
То правда. Хата Варвари. Вони за ласки тут тримаються.
***
Дорогоцінний тягар
Тієї ночі Катерина не могла заснути. Іван обійняв, шепоче:
Потерпи, Катрусю. Я трактор колись куплю, почну працювати сам на себе. Заробимо на власну хату.
Іванку, трактор то ж дорогий!
Знайду якийсь поламаний, відновлю. Ти віруй у мене.
Вранці Катерину розбудила слабкість. Похапцем побігла з хати. Невже…
Тест дві смужки показав.
Іванку! вона кинулась до чоловіка. Глянь!
Іван очам не повірив, як дитина підскочив, обійняв.
Катрусю! В нас буде маля!
Тихіше, ще почує…
Втім, було пізно. Марія Семенівна вже стояла при дверях.
Що за гамір?
Мамо, у нас поповнення на підході! радів Іван.
Свекруха стисла губи. І де ви того малюка збираєтеся ростити? І так тут тісно, а ще Варвара привезе когось, то й зовсім вижене!
Не вижене! хмурився Іван. Це й мій рідний поріг!
Не твій, а сестрин. Памятай я вже давно їй переписала!
Радість наче хто рукою змахнув. Катерина притихла.
Минуло трохи і лихо прийшло. Катерина тягла важке відро з криниці водогону в хаті не було. Болі різкі внизу живота. Червона пляма…
Іване! гукнула.
Викидень. В лікарні мовили перевтома, переживання. Треба відпочинок.
А який тут відпочинок, коли свекруха як комір?
Катерина лежала в лікарні й в стелю дивилась: досить. Не витримаю.
Піду від нього, зізналась подрузі телефоном. Душа не витримує.
Катрусю, а Іван? То ж золота людина.
Так, але матір його… я там згорю.
Іван прискакав відразу після роботи, змучений, у руці снопик ромашок.
Катрусю, пробач. Це моя вина. Не зберіг.
Іване, не можу вертатись туди.
Знаю. Кредит візьму, житло знімемо.
Не дадуть. Зарплата мала.
Дадуть. Нову зміну на фермі взяв. Вдень на тракторі, вночі доярю.
Іване, ти ж виснажишся!
За ради тебе й вершини подолаю.
Катерину з лікарні виписали за тиждень. Марія Семенівна її зустріла одразу:
Не вберегла, казала ж слаба!
Катерина пройшла мовчки. Ні до чого їй більше ті докори.
Іван працював, як іще ніколи. Вдень на тракторі, вночі в корівнику. Сон кілька годин, не більше.
Я підроблю бухгалтером, вирішила Катерина. В громаді місце є.
Але ж платять копійки.
Копійка до копійки хата буде.
Рано відводила Ганнусю у садочок, бігла на роботу, ввечері все знову по дому. Марія Семенівна бурчала, як і раніше. Та Катерина навчилась не звертати уваги.
***
Свій куток і новий виток
Іван збирав на трактор. Знайшов таки старий, розвалина розваленою.
Бери в кредит, Катерина підтримала. Полагодиш, робота буде.
А як не вийде?
Вийде. В тебе руки золоті.
Взяли кредит, купили. Трактор стояв на обійсті наче купа брухту.
Оце дурісінькі! сміялася Марія Семенівна. На металолом хіба що!
Іван безмовно розбирав двигун ночами, Катерина підсвічувала ліхтарем, гайки подавала.
Йди спати.
Разом починали разом і закінчимо.
Два місяці розбирались. Люди сміялись.
І ось якось вранці трактор нарешті загуркотів. Іван за кермом плакав від щастя.
Катрусю! Завівся!
Катерина вибігла. Обнялись, аж серця забились.
Я знала, що вийде!
Перший заробіток зорати поле сусідам. Другий привезти дрова. Гроші пішли.
А за деякий час Катерина знову відчула слабкість.
Іванку, я знову при надії…
Відтепер до відра й не підходь! Я сам усе.
Свекруха бурчала ай-ай, слабка яка! А Іван непохитний.
На сьомому місяці Варвара приїхала з чоловіком:
Мамо, хату продаємо, вигідна пропозиція. Їдете жити зі мною.
А ці? поглядає на Івана з Катериною.
Вони хай шукають де жити.
Варваро, це і мій дім! Іван гарячкував.
Ваш? Дім мій!
Коли виїжджати? спокійно спитала Катерина.
Через місяць.
Ввечері притислись одне до одного, думали.
Що ж буде? Дитятко скоро…
Прорвемось. Головне разом.
Іван працював без перепочинку. За тиждень заробив більше, ніж за місяць.
І тут Микола Іванович, сусід з сусіднього села, дзвонить:
Іване, хату продаю. Старенька, зате міцна. Недорого.
Їдуть дивитись. Хата й справді проста, але все ціле: три кімнати, груба, сарай.
Скільки ж?
Сума половина є, половини не вистачає.
Давайте половину зараз, інше за кілька місяців?
Для тебе, Іване, все. Бери.
Додому вернулися з піднесенням. Марія Семенівна зустріла на порозі:
Де були? Варвара документи привезла!
І дуже добре, спокійно відповіла Катерина. Ми переїжджаємо.
Куди? Знову на вулицю?
У своє. Купили дім.
Свекруха аж спіткнулась.
Де ж грошей взяли?
Заробили, мамо. Поки ви язиком чесали ми й працювали.
За два тижні й переїхали. Речей небагато свого нічого у чужому домі не розведеш.
Ганнуся бігала від кімнати до кімнати, песик біля неї підскакував.
Мамо, це наш дім-дім?
Наш, доню. Справжній наш.
Наступного дня приїжджає Марія Семенівна.
Іване, може, мене до себе візьмете? У місті тяжко, кислого повітря не можу.
Ні, мамо, ви самі обрали…
Але ж я мати!
Мати не називає внучку чужою. Живіть із Варварою.
Закрив двері. Важко на серці, та справедливо.
У березні Катерина народила Матвійчиком назвали. Здоровий богатир, кричав на весь світ.
Весь у батька! жартували у пологовому.
Іван брав на руки, аж тремтів.
Катрусю, спасибі тобі. За все.
І тобі, що не зламався.
Жили у хаті потихеньку. Городу насадили, курей купили. Трактор працював, заробіток був. Вечорами на призьбі сиділи. Ганнуся гралась з песиком, Матвій в люльці дрімав.
Знаєш, озвалась Катерина якось, я щаслива.
І я.
Було важко, а я вірила: втримаємось.
Ти сильна, Катрусю.
Ми сильні. Разом.
Сонце сідало за вишневий сад. У домі пахло житнім хлібом і молоком. Ось він справжній, теплий, свій дім.
Там, де більш ніхто не принизить, не вижене, не скаже ти чужа.
Там, де можна любити, ростити дітей і бути щасливою.
***
Любі наші, в кожній родині свої випробування, і не всякий раз їх легко переступити. Історія Катерини з Іваном наче відлуння народної долі: і вона про силу духу, і про підтримку.
Ось так і жили: спочатку біда, потім радість, далі знову невідомість, поки доля сама не подарує світлу годину.
Чи добре зробив Іван, що так довго терпів матір? Може, краще одразу шукати свою долю? А для вас що є дім стіни чи тепло серця?
Діліться думками: життя школа, і кожен його урок має ціну.
