Ти ж розумієш, що у тата радикуліт? На дивані йому ну зовсім не можна розігнутися потім не зможе. А мама вночі погано спить, їй треба абсолютна тиша й темрява, а в нашій вітальні той ліхтар зі світу прямо в очі світить. Ну потерпимо ми тиждень, що ми, аж такі панянки?
Оксана зависла з ополоником у руці, забувши, що розливала борщ. Червоний потік тихенько повертався у каструлю. Слова чоловіка проникали їй до мозку повільно, мов холодець, що не схотів застигнути. Вона перевела погляд на Богдана, який ховався за кухонним столом, пильно вивчаючи малюнки на клейонці.
Чекай, Бодя, дай уточню я тебе правильно зрозуміла? Твої батьки приїжджають до нас на всі новорічні свята: з 30 грудня по 8 січня це ми проговорили. Але тепер ти пропонуєш їм віддати нашу спальню, те саме ліжко з ортопедичним матрацом, який ми два місяці обирали й віддали за нього всі наші чесно зібрані гривні, а самі тікати у вітальню?
Ну так, Богдан нарешті підвів очі: і винно, і вперто водночас. Це ж старші люди. Гостинність, шана до батьків. Не можу я, Оксано, тата на розкладачку класти в нього там пружина у ребро тикає.
На тому дивані спати навіть миші не беруться, кивнула Оксана. Ми на ньому й не спимо. Але, ти здається, забув одну дрібницю: у мене теж спина. У мене ж грижа попереку, якщо памятаєш. Та й після свят мені на роботу, баланс підбивати.
Ксено, ну не починай Богдан скривився. Я вже придумав: у Льоньки позичив надувний матрац, подвійний, здоровий! Як ліжко. Розстелимо в залі, буде романтика. Як в молодості, в наметах.
Романтика, кажеш? На підлозі? В тридцять девять? Оксана обережно поклала ополоник, відчувши як десь у грудях закипає вареник образи. Бодя, це не табір і навіть не село на городах. Це моя квартира! Моя спальня моя фортеця! А твоя мама о шостій ранку вже каструлями гримить. Якщо ми в залі, а зал з кухнею через арку які там сни?
Я скажу їй не шуміти, невпевнено буркнув Богдан. Оксанко, ну зрозумій! Квитки куплені, їдуть до онуків. Ти що, хочеш виглядати егоїсткою? Я вже мамі обіцяв: буде їм комфорт. Щоб не хвилювалася, що нас утискають. Все продумано, “будете спати як гетьмани”, так і сказав.
Ти вже обіцяв Оксана підозріло протягнула. Тобто мою думку на город картоплю? Вирішив за двох?
Я ж як краще хотів! Чого ти з мене тираншу робиш? завівся Богдан. Я для батьків же стараюсь! Вони ж не на вічні часи приїхали.
Розмова закінчилась на високих тонах. Оксана пішла у ванну і довго втуплено дивилась на своє відображення, поки вода умивала залишки терпіння. Вона кохала Богдана і свою ледь виплачену квартиру, але візити свекрухи перетворювались на стрес-тест. Стефанія Олександрівна жінка феєрична, галаслива і завжди права. А Михайло Іванович мовчазний, але чемно-скрупульозний до навязливості.
Оксана розуміла, що битва програна. Відмовиш зараз оголошення по родинних чатах: “невістка кат і відьма”. А Богдан з виразом бездомного цуценяти і глибокими зітханнями.
Підготовка до приїзду гостей більше нагадувала евакуацію. Оксана пакувала речі зі шафи в спальню, вішала сукні на рейку в коридорі. Заховала дорогі креми подалі бо Стефанія Олександрівна дуже полюбляє “спробувати, що це ти тут ховаєш” і обовязково розкритикує запах або текстуру.
О, дивись, все помістилось! радісно коментував Богдан, щосили надуваючи той здоровенний синій матрац. Гулий, як трамвай, матрац захоплено пузирився на пів-кімнати, ледь до балкона не дотягнувся. Дивись, який пружний! Лежиш ніби в санаторії!
Оксана з підозрою глянула на гумового монстра, який захопив у полон половину житла. Смердів він на всю квартиру чимось фарбовим, явно не “Квіти Полонини”.
Агов, казка! пирхнула вона. Постіль зісковзуватиме, і від підлоги тягне зимою.
Ми підкладемо ковдру! Пухову! швидко відбився чоловік.
Тридцятого грудня, рівно о сьомій ранку, пролунав дзвінок у двері. Свекор із свекрухою на порозі. Стефанія Олександрівна, у шапці зі штучної норки, швиденько організувала пробку в передпокої.
Ой, нарешті доїхали! Потяг як на космічній, провідниця без настрою, чаю не випросиш! одразу заявила вона, розстібаючи пальто. Оксаночко, чого ти така бліда? Не спиш? Застудилась? Михайле, обережно з торбою! Там баночки для Борисенка!
Михайло Іванович кучеряво поставив дві велетенські сумки, одразу запитально шукаючи чужі тапки.
Проходьте, сніданок вже чекає, Оксана, як могла, намагалась тримати обличчя рівним: звіт закінчувала аж до другої ночі, щоб святкування було без бухгалтерських снаступів.
Перше, що зробила Стефанія Олександрівна ревізію спальні:
О, чисто, вирішила вона, майже ностальгічно провівши пальцем по карнизу. Штори, правда, хотілося б веселіші. А матрац Богдан хвалив, ортопедичний? Якийсь вентиля ваш матрац. Михайло, лягай, перевір, може тобі й підійде.
Свекор кинувся тестувати супружу постіль, навіть ремінь не розстебнув.
Та таке Можна, кивнув. От тільки подушки ці ваші модні, з ефектом памяті. А звичайних перини нема?
Нема, Михайле Івановичу, тільки анатомічні. Корисно для шиї, сухо відповіла Оксана.
Ой, було б корисно, то всі так би спали! махнула рукою свекруха. Ладно, розберемося. Богдане, а ви де? В залі?
Та так, мамо, на матраці, шик! продекламував Богдан.
Весь день пройшов у безкінечних клопотах. Готування, салати, веселі історії свекрухи про поліклініку, сусідів і політику. Оксана почувалася квартирною Попелюшкою. Сівши з кавою бодай на хвилинку “Оксанко, рушник в кухні треба замінити”. Або “Ти купила житній хліб? Бо Михайло білий не їсть”.
Настала ніч і це був іспит на виживання. “Король комфорту”, як охрестив матрац Богдан, підступно рипів і підкидав кого-небудь із подружжя при кожному русі. Простирадло за годину збилося в трубку. Підлога, хоч і з вовняною ковдрою, проморожували все аж до кісток.
Оксана лежала, втупившись у світло гірлянди на стелі, й слухала, як хропе чоловік. У неї боліла спина, а надувна площина нагадувала гамак із запахом автозаправки.
Близько третьої вночі двері спальні відчинилися Михайло Іванович човгав у туалет. Через півгодини Стефанія Олександрівна по воду на кухню. Дверей-арки ж нема, а тому кожен їхній рейд супроводжувався яскравим світлом по обличчю Оксани.
31-го Оксана прокинулася з відчуттям, наче її всю ніч таскали селяни на колючому дроті. Голова боліла, решта важко розгиналася.
Добрий ранок! дзвінко завершила салют свекруха, зявившись у халаті, який Оксана їй колись подарувала. Ой, як добре ми тут відпочили! Тиша, благодать. Хіба що матрац твердий Михайло спину відлежав. А вам треба було мякший брати!
Оксана мовчки поставила джезву й почала молоти каву, ледве стримуючи бажання розплакатись.
А ви що такі мяті? неприховано здивувалась Стефанія Олександрівна. Богдане, у тебе під очима синці. Невже незручно на підлозі?
Та нормально, мамо, звикнемо, позіхнув Богдан, потираючи затерплу руку.
Молоді, вам же скрізь добрE! розсміялась вона. Оксано, а ти в олівє солені огірки кладеш? Я завжди свіжі, воно тоді ніжніше! І майонез у тебе якийсь жирнуватий.
Оксана повільно розвернулася зі стомленою ложкою.
Стефанія Олександрівна, тихо сказала вона, я роблю олівє так, як любить моя сімя. Свіжі можна покришити собі окремо, огірки в холодильнику.
Запала тиша. Свекруха стиснула губи, Богдан боязко озирнувся на жінку.
Чого така різка? ображено пробубоніла Стефанія Олександрівна. Я ж, як господиня, слово підказала. Михайле, ти чуєш? Навіть слова не скажи своєму синові у хаті!
Ксено, ну почав було Богдан.
Я в душ, перервала Оксана і вийшла з кухні.
У ванній її чекала несподіванка: улюблений шампунь поставили на далеку поличку, на її місці вже вишикувалися баночки свекрухи. На мочалці чужий волос. Але шок був там, де вона відкрила шафку: її дорогий крем той, що Оксана берегла як збірний пункт підвищеного захисту, стояв відкритий й обдертий, третина щедро вичерпана з баночки.
Оксана мало не задихнулася від обурення. Вийшла з кремом на кухню:
Стефанія Олександрівна, ви мій крем брали?
Ой, цей? Та брала, у Михайла з дороги пяти потріскалися, жах. Я подивилась у тебе ж повно всілякого, от і намазала якимсь жирненьким. Нормальний такий, ковтається на ура! Щось, шкода?
Пяти? Ви намастили Оксана ледве видихнула крем за дванадцять тисяч гривень?
Скільки?! ахнула свекруха. Та ти, дитино, з глузду зїхала? Дванадцять тисяч за таке? Богдане, ти бачиш, на що твоя жінка гроші спускає? А ми їй ще й шкарпеток накупляємо!
Це мої гроші, холодно мовила Оксана. Я заробила. І це був мій крем.
Ой, годі! закотила очима Стефанія Олександрівна. Яка делікатна! Пяти батька важливіші! Егоїстка я одразу казала.
Богдан хитався в дверях, погляд бігав між обома жінками.
Ксено, ну вона ж не знала ціни… Новий купимо, ну перестань. Свято ж.
І тут Оксану накрило. Терпіння гупнуло, як надувний матрац, пробитий виделкою. Вона оглянула мужа знову пак “і нашим, і вашим” і це гумове чудовисько посеред кімнати, і самовдоволену свекруху.
Правильно, Бодя, сьогодні свято. І я не буду псувати його ані істериками, ані жадібністю.
Вона пішла в прихожу.
Ти куди? потурбовано.
Зараз повернуся.
Оксана вдихнула морозне повітря, мозок прояснився. Дістала телефон. В улюбленому київському спа-готелі був вільний люкс: велике ліжко, джакузі, сніданок у номер. Забронювати на дві ночі половина місячної зарплати, але це вже не мало значення.
Вона повернулася через 10 хвилин: в залі тихо, лише ТВ буркотить “За двома зайцями”. Свекруха сипле корвалол на кухні.
Оксана мовчки пакує речі у валізу.
Оксана, ти що? Богдан вже панікує.
Я їду.
Куди? До мами?
Ні, до мами не влізу там куми Їду в готель.
Для чого? А Новий рік? Гості? Ми?
А ви сімєю, як хотіли. Батьків комфорту хотіли хай буде. Спальня є, романтика на матраці твоя. А я нарешті висплюсь, без чужих волосин на мочалці і з власними речами.
Ти тут мене залишаєш один на один?! З МАМОЮ?!
Скажеш правду. Що дружина егоїстка і марнотратка, поїхала комфорт купувати. Якраз буде про що поговорити на святковий тост.
Оксана, це зрада! крикнув Богдан.
Якщо це зрада, то найдобріша в світі.
Голос Стефанії Олександрівни з кухні:
Що це тут за гуляння перед Новим роком?
Мамо, не лізьте! вперше різко буркнув Богдан.
Я йду на відпочинок, Стефаніє Олександрівно, усміхнулася Оксана. Розважайтеся. Все нарізане. Гусака тільки ввімкнути. З прийдешнім!
Вона накинула пуховик і пішла. Поки чекала ліфт, чула, як за дверима зростає гул: свекруха верещить, Богдан озирається у паніці. Але це її не обходило.
В готелі було тихо, пахло ялиною й хорошими парфумами. Адміністраторка всміхнулася, даючи ключ.
Оксана ледь не заплакала від щастя, коли увійшла до свого номера. Велике ліжко, білі простирадла, аромат кави. Жодних запахів смаженого лука і гуми. Вона залізла у ванну з піною й замовила просекко з фруктами в номер.
Телефон ревів без угаву: дзвонив Богдан, Стефанія Олександрівна, навіть свекор надіслав смс: “Оксана, повернись, не по-людськи це” Оксана вимкнула мобільний.
Новий рік вона зустрічала одна, у халаті, з келихом шампанського й виглядом на феєрверки з десятого поверху. Вперше без гостей, приймачів, чергової нарізки салату. І вперше за всі ці роки це було справжнє свято.
Першого січня вона спала до обіду, спину й не тягнуло. Поплавала у басейні, сходила на масаж і ввімкнула телефон лише надвечір.
Десять пропущених від чоловіка і довжелезне повідомлення:
*”Оксан, пробач. Я ідіот. Матрац здувся о третій ночі. Я спав на голому паркеті. Мама зранку пиляє, що не втримав дружину, тато похмурий. Гусак згорів, бо ніхто не зміг включити піч. Я зрозумів, як тобі важко. Повернися, будь ласка! Все виправлю: якщо треба батьків до готелю, тебе в спальню. Тільки приїжджай!”*
Оксана усміхнулась. Ні, милий, урок має бути засвоєний ДО кінця.
Вона повернулась третього, як і планувала. Відчинила двері вдома анархія, брудний посуд, підлога у гречці, надувний матрац здутий і в куті. Богдан сидів помятий, як вареник, і радісно підскочив при її появі.
Зі спальні, у вже знайомому халаті, виглянула Стефанія Олександрівна.
Ну що, нагулялась? зателеграфувала претензію, але одразу осіклася під поглядом невістки.
Оксана була свіженька, як київський хрін.
Добридень! Як святкується?
ЖАХ! вигукнула свекруха. Богдан захворів, спину продуло. Я ледве жива. Їли піцу живіт болить! Ти нас кинула!
Не кинула, а надала вам комфорт, відрізала Оксана. Ви ж хотіли зручностей? Ваша спальня була у вашому розпорядженні. Я у своєму готелі, здоровя і нерви при мені!
Мамо, досить, твердо мовив Богдан, підходячи до Оксани. Ми поговорили. Батьки зрозуміли, що так не можна. Я їх речі зараз преселю в зал. Я підклав під диван папку з фанерою, тепер нормально! Оксано, повертайся у спальню.
Оксана підозріло підняла брову. Богдан сам відремонтував диван? То ж на підлозі дві ночі дивовиж досконалості роблять!
А як же радикуліт у Михайла Івановича?
Уже нічого не болить, якщо нормально поспати! виглянув тесть з кухні.
Може, ми 5-го поїдемо. Сватів треба відвідати, вони кликали, додала свекруха вже не так грізно.
Ввечері, коли свекор і свекруха полягли на “модернізованому” дивані (що таки нормально складається, якщо примусити), Оксана й Богдан лежали у своїй ліжка.
Ти справді стільки заплатила за люкс? пошепки Богдан, притискаючись.
Справді. І не шкодую.
Я поверну гроші
Не треба. Це оплачений тренінг з поваги до своїх меж.
Богдан помовчав, уткнувся у плече дружини.
Я більше ніколи не попрошу тебе спати на підлозі. І крем куплю той самий, за дванадцять тисяч.
Побачимо, Оксана усміхнулась у темряві. А той матрац викинь. Або віддай ворогам.
Я вже його порізав, зізнався чоловік. “Випадково”. Ножицями, коли здував.
Оксана тихо сміялась. Напруга тижнів вилетіла. Вона вдома, і її особисті кордони відремонтовано. І хоч обійшлося це не дешево, але самоповага коштує дорожче навіть елітної косметики.
Якщо впізнали тут своє життя ставте вподобайку й підписуйтеся. А що б ви зробили на місці Оксани?
