Хлопчик прокинувся від слабкого стогону мами.
Він підійшов до її ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Марисю, принеси водички, тихо попросила вона.
Зараз, хлопчина побіг на кухню.
За хвилину повернувся з повним кухлем:
Ось, мамо, пий!
Зненацька у двері постукали.
Синку, відчини! Мабуть, бабуся Оксана прийшла.
До хати зайшла сусідка, несучи в руці велику кружку.
Як ти, Ганно? торкнула чоло. Ох, так у тебе ж жар. Я принесла тобі гарячого молочка з маслом.
Я вже випила ліки.
Тобі треба в лікарню. Там лікування нормальне. Та й харчування має бути людське, а у тебе в холодильнику порожньо.
Тітко Оксано, у мене всі гроші пішли на ліки, у хворої на очах зявилися сльози. Нічого не допомагає…
Ляж у лікарню.
А з ким же я Марисю залишу?
А з ким вона буде, якщо тебе не стане? Тобі ж іще тридцяти немає, а ні чоловіка, ні копійки за душею, погладила хвору по волоссю. Не плач!
Тітко Оксано, що ж мені робити?
Я терміново викликаю лікаря, сусідка дістала телефон.
Вона швидко комусь подзвонила й усе розпитала.
Сказали, сьогодні протягом дня приїдуть. Я пішла. Як приїдуть покличеш мене, Марисю.
Сусідка вийшла в передпокій, хлопчик пішов за нею:
Бабусю Оксано, мама не помре?
Не знаю… Треба в Бога попросити, щоб допоміг. А твоя мама, Марисю, у нього й не вірить.
І дідусь-Бог допоможе? в очах хлопчика засвітилася надія.
Треба в церкву піти, свічку поставити й попросити. Бог тоді допоможе. Все, синку, мені пора.
***
Хлопець повернувся до мами задумливий:
Марисю, ти, мабуть, хочеш їсти, а в нас і хліба нема. Принеси два стакани.
Приніс мама розлила по склянках молоко:
Пий.
Він випив, але їсти захотілося ще дужче. Ганна одразу це побачила. Силоміць піднялася, узяла гаманець:
Ось сто гривень. Купи два пиріжки та зїж по дорозі, а я тут щось зготую.
Вона провела сина до дверей і, спираючись об стіну, подибала на кухню. У холодильнику лиш дешеві рибні консерви, трохи маргарину, на підвіконні дві картоплини та цибулина.
Треба хоча б супу сварити
Запаморочилася голова, і вона опустилася на стілець.
«Що зі мною коїться? Ані сили. Пів-відпустки минуло, грошей немає. Якщо не вийду на роботу як Марисю до школи зберу? Він же у вересні до першого класу піде. Родичів нема, нікому допомогти. І хвороба ця Треба було одразу в поліклініку. А тепер, ляжу в лікарню що з Марисею буде?»
Вона з зусиллям стала чистити картоплю.
***
Їсти хотілося страшенно. Але думки хлопчика були не про шлунок:
«Мама вчора цілий день із ліжка не вставала. Може, й справді помре? Тітка Оксана казала треба дідусю-Бога допомоги прохати», він розвернувся до церкви.
***
«Ось уже півроку, як повернувся із фронту Дивом живий лишився. Добре, що хоч ходити можу, хоч і з палкою. Рани вже не злічити, обличчя все у шрамах Але вже байдуже кому я тепер потрібний?» із сумом думав Микола, крокуючи до церкви. Треба на річницю хлопцям свічки поставити. Уже рік минув, як їх не стало, а я вижив»
Двадцять років потому, після армії, він повернувся додому у цивільне життя. Пенсія добра, на життя й контрактні гроші лежать у банку. Але для кого це все, коли нікого поруч?
Біля храму стояли злиденні. Микола вийняв кілька гривень із гаманця, роздав і попросив:
Помоліться за моїх побратимів, Петра та Остапа!
Він увійшов до церкви, купив свічки, запалив і почав тихо молитися, як його вчив ще малим отець Федір:
Помяни, Господи, наших полеглих
Хрестячись, він повторював слова, а перед очима поставали друзі живими, неначе зараз.
Закінчивши молитву, Микола стояв, поринувши у важкі спогади.
У цей момент до ікони, тремтячи від хвилювання, підійшов хлопчик із худим личком. Він вагався, не знаючи, що має робити. До нього підійшла літня жінка:
Давай, сину, я допоможу.
Вона провела його руку, запалила свічку.
Ось так перехрестися! показала йому. І помолися Богу, попроси, про що хочеш.
Марисю довго дивився на ікону, а тоді лагідно прошепотів:
Дідусю-Боже, допоможи мамі. Вона дуже хвора, крім неї в мене нікого нема. Зроби так, щоб вона одужала. У нас немає грошей на ліки. А мені ж у школу вже скоро, навіть портфеля немає
Микола слухав ці слова, і ті труднощі, що ще мить тому здавалися нестерпними, стали дрібязковими. Хотілося закричати всьому світові:
«Люди, хіба нікому допомогти цій дитині? Купити матері ліки, а йому ранець до школи»
А хлопчина стояв, дивився на ікону і чекав дива.
Ходімо зі мною, хлопче, промовив Микола рішуче.
Куди? насторожено глянув хлопець на незнайомого чоловіка з паличкою.
Дізнаємося, які ліки потрібні твоїй мамі, і підемо в аптеку.
Ви точно це зробите?
Мені дідусь-Бог переказав твоє прохання.
Справді? він з надією подивився на образ.
Пішли! Микола усміхнувся. Ти як звешся?
Марисю.
Дядьком Миколою мене називай.
***
З квартири було чути стривожені голоси мами і сусідки:
Ти чуєш, скільки вона призначила! А ліки дорогі. Де знайти такі гроші? Ганна витерла очі. Залишилося тільки пятсот гривень.
Марисю впевнено відчинив двері. Гомін стих. До коридору визирнула сусідка й схвильовано прошепотіла, поклавши око на невідомого чоловіка:
Ганно, дивись!
Ганна також вийшла й остовпіла від несподіванки.
Мамо, які тобі ліки потрібні? Ми з дядьком Миколою підемо до аптеки та купимо.
А ви хто? розгублено запитала Ганна.
Все буде гаразд, усміхнувся незнайомець. Давайте списки!
Але ж у мене тільки пятсот гривень…
Ми з Марисею знайдемо гроші, поклавши руку на плече хлопчика, сказав Микола.
Мамо, давай рецепти!
Ганна подала папірці. Чомусь їй раптом стало спокійно із цим чоловіком із суворим, але добрим обличчям.
Ганно, ти бодай знаєш його? схаменулась сусідка, коли вони залишилися вдвох.
Тітко Оксано, він здається хорошою людиною!
Ну, хай вже, Ганно, я пішла.
***
Ганна сиділа, чекаючи на сина, що рушив з новим другом у місто. Вона навіть забула про свою хворобу.
Нарешті двері відчинилися, першим влетів Марисю, очі сяяли від радості:
Мамо, ми все купили і ліки, і смаколики до чаю!
На порозі стояв чоловік, теж усміхаючись і від того його суворе обличчя ставало лагіднішим.
Дякую вам! жінка трохи схилилася. Заходьте, будь ласка!
Чоловік із зусиллям роззутий зайшов на кухню.
Сідайте, запросила господиня.
Він опустився, розгублено глянувши, куди подіти палку.
Дозвольте, вона поставила її так, щоб йому було зручно. Пробачте, у нас зараз пригощати нічим…
Мамо, та ми з дядьком Миколою все купили! і хлопець почав викладати пакунки.
Навіщо ж так багато зітхнула Ганна в душі, глянувши на купу солодощів. Помітила і дорогий чай. Зараз поставлю чайник.
Вона вже ніби й не хворіла, чи не хотіла такою здаватися. І неначе вгадуючи її думки, чоловік запитав:
Ганно, вам важко? Ви зовсім бліда
Нічого… Зараз прийму ліки. Ще раз вам дякую!
***
Вони пили запашний чай із солодким, слухаючи веселі розповіді хлопця. Іноді їхні погляди зустрічалися трьом їм було легко і добре в одній хаті. Та будь-яка мить минає.
Дякую вам! Микола встав, спершись на палицю. Мені пора, а вам треба лікуватися.
Я навіть не знаю, чим віддячити, хазяйка теж піднялася.
Він рушив до дверей, за ним вийшли мама із сином.
Дядьку Миколо, ви ще прийдете?
Звісно! Ось твоя мама одужає, разом підемо тобі купувати ранець.
***
Чоловік пішов. Ганна прибрала стіл, помила посуд.
Сину, йди передивися телевізор, а я приляжу.
Вона заснула міцно, без страхів.
***
Минуло два тижні. Хвороба відступила видно, дорогі ліки подіяли. Останні кілька днів Ганна навіть працювала кінець місяця завжди гарячий час, її викликали з відпустки, а вона й рада, бо матиме зайві гроші. А вже серпень сина до школи готувати.
Цієї суботи вони піднялися якраз після сніданку.
Марисю, вдягайся! Підемо в магазин треба прикинути, що ще купити до школи.
А гроші вже тобі дали?
Мені дадуть до наступної суботи. А зараз позичила тисячу, заодно на зворотному шляху щось купимо.
Вони вже збиралися виходити, коли пролунав дзвінок домофона.
Хто там? спитала господиня.
Ганно, це Микола…
Він ще щось хотів сказати, та пальцем вона вже натиснула кнопку.
Мамо, хто це? з кімнати вибіг син.
Дядько Микола, Ганна не приховала радості.
Ура!
Він увійшов, як завжди, з палицею, проте у стильних брюках і сорочці, із новою стрижкою.
Дядько Миколо, я вас чекав! Марисю з радістю кинувся до нього.
Я ж обіцяв, підняв блискучі очі чоловік. Здрастуй, Ганно!
Рада бачити, Миколо!
Вперше вони перейшли на «ти», і обом стало від того тепло і добре.
Вже зібралися? Пішли!
Куди? здивувалася Ганна.
У Марисю ж скоро школа.
Але в мене
Я дав хлопцю слово, треба його дотримати.
***
Ганна завжди купувала найдешевше грошей було обмаль, родини не лишилося, чоловіка не було. Був колись один хлопець, і той давно зник
Зараз поруч був Микола він радо вибирав Марисю все потрібне, не зважаючи на ціни, лише обережно запитуючи думки Ганни.
Разом, щасливі, вони верталися додому на таксі.
Ганна поспішила на кухню.
Ганно, зупинив її Микола, пішли всі разом на прогулянку, десь пообідаємо.
Мамо, ходімо! попросив хлопець.
***
Тієї ночі Ганна довго не могла заснути. Перед очима постійно зявлялись його теплі очі, повні надії і любові. Слухала серце і розум:
«Він некрасивий і кульгавий», казав розум.
«Хіба то головне? Він добрий. На мене і Марисю дивиться, як на рідних», відповідало серце.
«Він старший за тебе років на пятнадцять».
«І що? Він мого сина любить, як батько».
«Ще можеш знайти молодого та красивого».
«Не треба мені красивого! До чого те, коли душа чужа».
«Ти ж завжди мріяла про інше життя»
«Тепер мрію про нього. Я люблю його!»
***
Їхнє вінчання відбулося в тій самій церкві, де вперше зустрілися Микола й Марисю три місяці тому.
Микола і Ганна стояли перед Божим вівтарем, Марисю поруч, не відводячи погляду від святої ікони. Того дня він з усмішкою й радістю прошепотів:
Дякую тобі, дідусю-Боже!
