«Їду на відпочинок, нікого няньчити не збираюся!» Свекруха мене підставила, але я відповіла їй тим самим.
У кожної родини свої секрети чи проблеми. Десь ділять спадок, хтось бореться з алкоголем чи зрадою, а десь просто не мають спільних інтересів чи цінностей. У нашій сімї таких негараздів немає, все було б добре Якби не свекруха. Я довго намагалася знайти з нею спільну мову, та не вдалося.
Я розумію, що звязок між батьками й дітьми завжди особливий. Але коли мамин синочок у тридцять сім років це вже занадто! Мій чоловік і свекруха постійно щось нашіптують одне одному, обговорюють мене за спиною. До того ж мені здається, що свекруха мого сина, її внука, зовсім не любить.
Пригадую ситуацію, що недавно сколихнула нашу сімю. Наш син майже все літо проводить у моїх батьків на дачі біля Дніпра, а свекруха навіть на тиждень не хоче його до себе забрати. Зараз через вірус мама не могла відпроситися з роботи вона лікарка. Батькові зі здоровям важко самому доглядати онука. Я ж також не змогла отримати відпустку Тож ми сподівалися на свекруху. За місяць до цього усе з нею погодили.
А за тиждень до домовленої дати дзвонить мені й говорить:
Мені подарували путівку, розбирайся з дитиною сама.
Я була вражена, навіть не одразу знайшлась, що відповісти. В руках опустилося все варіантів не залишилося. Свекрусі був потрібен її ідеальний відпочинок. Згодом дізналася: ніхто путівку їй не дарував, сама собі купила, знаючи, що мала посидіти з онуком.
Попросила вона чоловіка, щоб він поки її немає, поливав теплиці й город. Мій чоловік з головою в роботі, тому це автоматично перекинулося на мене. Але я одразу сказала нічого робити не буду. На це були свої причини:
Ти мене підставила і обдурила. Я тобі не служниця. Хочеш відпочити відпочивай. Захочеш сама потім врятуєш свої огірки та помідори, мені байдуже.
Звісно, свекруха обурилася, але свою поїздку не скасувала. А я тепер бігаю по місту, шукаю, в який табір прилаштувати сина, бо більше нікуди.
Чи правильно я зробила?
