Сьогодні хочу поділитися однією історією, яку нещодавно занотував у своєму щоденнику. Трапилася вона, коли я несподівано навідався до тітки Галини у Харкові, аби передати їй якісь важливі папери. Зазвичай бачимося тільки на великі свята, але цього разу обставини були непередбачувані.
Живе тітка скромно, але не це головне. Я переконаний, що не статки визначають людину, а чистота й порядок у оселі. Можна й небагато мати, але має бути все доглянуто й охайно.
Стіни її квартири обліплені різними порцеляновими фігурками та непотрібними дрібничками, банками від варення, які стоять цілими пірамідами. У ванній туалетний лоток для кішки, якого тітка Оленка миє раз на тиждень, не частіше. Сміття валяється під ногами, у повітрі стоїть різкий запах каналізації й гнилого хліба.
Тітка, як тільки побачила мене, запропонувала перекусити й почала сервірувати стіл. Я одразу звернув увагу, що на посуді залишилися сліди попередніх обідів. Поки вона накладала тушковану картоплю з горщика, я непомітно дістав із сумки вологі антисептичні серветки й почав протирати виделки.
Тітка побачила це. Коли я, сумніваючись, почав повільно їсти, вона запитала:
Ти не голодний, чи тобі не смакує?
Що я мав відповісти? Чи доводилося вам опинитися у такій самій незручній ситуації?
Після цього випадку я зрозумів: іноді легше змінити власне ставлення й із тактом все прийняти, ніж ображати близьких людей. Нам усім варто частіше замислюватися не лише про порядок, а й про людяність і чуйність до своїх рідних.
