Мій брат не хоче віддати маму в будинок для людей похилого віку і не хоче забрати її до себе каже, у нього немає місця!
Останні три місяці ми з братом весь час сперечаємося через нашу маму. Після інсульту вона стала зовсім іншою. Постійно щось забуває, її необхідно контролювати кожну хвилину. Вона потребує догляду. Уся відповідальність лягла на мене. Я ніби доглядаю маленьку дитину. У мене робота, дім, сімя. Як мені все це поєднати? Я пропоную віддати її в пансіонат, але брат злиться і звинувачує мене в жорстокості. При цьому забрати маму до себе він теж не хоче живе ж у квартирі своєї дружини.
Колись ми були дуже дружною сімєю. Звичайна сім’я мама, тато, я і брат. Між нами різниця лише рік. Наші батьки завели дітей досить пізно. Зараз мені 36, брату 35, мамі вже 72 роки. Поки тато був живий, проблем майже не було.
Потім брат поїхав навчатися до іншого міста до Львову, там і залишився, одружився, а я оселився у рідному місті в Черкасах. Спочатку жив із батьками, потім аж одружився і з дружиною винаймали квартиру. Мріяли купити власну житло, народити дітей. Такі були плани.
Два роки тому тато помер, мама сильно змінилася замкнулася у собі, стала сумною, часто згадувала тата, постаріла буквально за кілька днів. Здоровя почало погіршуватися, а півроку тому стався інсульт. Ми думали, вона не переживе. Спочатку не могла нормально говорити, частково паралізувало руку й ногу. Трохи пізніше стан покращився, але психіка дуже постраждала.
Лікарі кажуть це незворотно. Тому довелось брати опіку на себе. Я з дружиною переїхав до маминого дому, змінив роботу працюю тепер дистанційно як фрілансер, щоб бути поруч. Залишати її одну не можна. І навіть коли вона відновила рухливість, легше не стало.
Говорить незрозуміло, губиться, ми з дружиною за нею бігаємо, не даємо вийти надовго з дому, а вона плаче і каже, ніби тато її десь чекає. З одним словом, суцільний марафон. Я постійно напружений, боюся, що вона піде і загубиться. Працювати нормально не можу ні на чому не можу зосередитись надовго. Дружина порадила здати маму в добрий пансіонат для літніх.
Це дорого більше 18 000 гривень щомісяця. Але якщо добре все порахувати, то вистачить оплатити його. Дружина каже у тебе ж є брат, нехай і він допомагає грошима, це справедливо.
Довго не міг наважитись, але зрозумів іншого виходу немає. Скільки ще так триватиме? В пансіонаті буде цілодобова опіка і медична допомога. Я сам поїхав і все розпитав. Ціна кусається, але що робити?
Потім зателефонував брату, розповів усе як є. Сподівався, що він поставить себе на моє місце. На жаль, він вибухнув.
Ти взагалі розумієш, що кажеш? Як можна здати рідну маму в пансіонат? Там жодної рідної людини. Звідки ти знаєш, як до неї там ставитимуться? Ти просто черствий! гукнув у телефон. Може тобі просто легше буде, якщо її не буде вдома?
Спробував пояснити, але він навіть слухати не захотів. Я далі доглядав маму сам. Але почав розуміти більше так не витримаю. Ще раз поговорив з братом, але він не змінив думку.
Я не міг би так вчинити зі своєю матірю. Мама ж нас виростила, дала освіту. Ми з тобою виросли вдома, а не по інтернатах. Їй було важко, але вона не скаржилася.
Ми обоє винні їй вдячність, але чому тільки я маю тягнути все на собі? Якщо тобі моя пропозиція не подобається, забирай маму до себе. І показуй свою доброту там.
Ти знаєш, що я живу з дружиною у її квартирі у Львові. Як я її попрошу опікуватися своєю свекрухою?
А чому твій чоловік може доглядати тещу, а моя дружина ні?
Ти і твій чоловік живете з мамою, звісно ви й маєте її доглядати.
Я брату сказав прямо можу вже зараз залишити маму. Тоді нехай він із дружиною переїжджає до Черкас. Брат відмовляється, каже, що робота забирає весь час, а я думаю так, бо хочу позбавитись обовязків.
Відчуваю себе, ніби живу в суцільному жаху. З одного боку, розумію, що треба просто оформити маму в пансіонат це буде краще для всіх. З іншого боюся, що буду почуватися зрадником. Чоловік підтримує мене, каже, що там краще доглянуть. А наше життя триває незалежно.
Вирішив ще чекати тиждень. Якщо брат не приїде, діятиму на свій розсуд. Так краще для всіх. Я оформлю маму в пансіонат. Поради може давати кожен, але лише я знаю, як важко доглядати хвору людину щодня. А брат нехай вигадує виправдання для своїх друзів у мене нерви вже на межі.
