За тиждень до восьмого березня я ледве вибіг із зали суду. Сліз майже не бачив усе було розмито перед очима. Лише одне речення невпинно дзвеніло у голові: «Віднині ви більше не чоловік і дружина».
Чому вона так зі мною вчинила? За які гріхи мені така доля?
Я побрався, коли був лише вісімнадцятирічним хлопцем. То була шалена закоханість, ночі майже без сну, відчуття, ніби не йду, а літаю над землею. Ми прожили разом чудових пять років, і весь цей час я почувався сповненим любові. Старався для своєї Насті у всьому: зранку подавав сніданок у ліжко, готував її улюблені страви лише те, що вона любила, і старався тримати дім у чистоті.
На жаль, її батьки так і не прийняли мене у свою родину. Вони постійно наголошували, що я не гідний їхньої доньки й вона заслуговує кращої долі. З часом стало очевидно це впливало на Настю. Я помічав, як вона поступово віддаляється, ставала більш холодною і критичною до мене.
Нашому синові Андрієві тоді виповнилося пять. Спершу Настя любила його безмежно, балувала як могла. Але потім до неї зачастили батьки і почали переконувати її, що хлопчик не схожий на неї. Хоча наш син копія Насті. Вона все частіше бувала в їхньому домі, й інколи йшла від нас на кілька днів. Щоразу, як поверталася, була роздратованою й злісною, сварка слідувала за сваркою. Я старався себе стримувати, берегти родинний затишок, дивитися за собою і нашим домом.
В один момент Настя була настільки розлюченою, що вдарила мене. Я довго не міг повірити, що це відбувається в моїй сімї. Та все ще вірив до останнього, що, може, ми зможемо все виправити. Однак згодом Настя прямо сказала, що їй набридло і вона йде. Вона залишила мене і нашого сина. Я благав її не руйнувати нашу сімю, ще раз подумати, але її серце залишалось байдужим.
Навіть після нашого розлучення я її ще любив. Не міг уявити свого життя без неї. Вона присилає мізерну аліменти кілька сотень гривень щомісяця і вимагає звітувати за кожну витрачену копійку, навіть коли купую хліб у магазині, маю фотографувати чек і надсилати їй. Мені часто доводиться майже випрошувати ці гроші у колишньої дружини, хоча це її син.
Настя відвідує сина украй рідко. Іноді бере його на день-два, проте все менше і менше. Андрій відчуває холодність, яку вона випромінює, і дедалі менше хоче з нею бачитися. Моя колишня дружина впевнена, що я налаштовую сина проти неї. Я ж сам досі не змирився з нашим розривом і щодня плачу. Після розлучення став мало їсти, впав у депресію. Буває, що зриваюся на сина, хоч і розумію, що цього не можна робити.
Як жити далі, коли серце розбите? Щодня заходжу на сторінки Насті у Facebook та Instagram, стежу за її новим життям. Саме так я дізнався, що вона готується до нового шлюбу це ще більше мене пригнічує.
Я вже усвідомив, чому вона не навідує нас і чому й синові байдуже до неї. Розум головою, що між нами вже все скінчено, але серце все ніяк не змириться. Думаю про те, як вийти з цього кола. І нарешті зрозумів: життя не обмежується однією людиною, треба вчитися відпускати й шукати підтримки у друзях і рідних. Тепер берегтиму себе і сина, бо саме у цьому сенс і найбільша відповідальність.
