Син не готовий бути татом
«Гуляща! Невдячна свиня!» лунали крики маминої люті в сторону доньки Оленки, скільки сили було. Округлий животик зовсім не гасив обурення, навпаки підливав масла у вогонь. «Забирайся з дому і не повертайся! Щоб я тебе більше й не бачила!»
Цього разу мама й справді не жартувала вигнала Оленку, як не раз уже траплялося й раніше за дрібні провини. Але тепер за те, що дізналась про вагітність доньки оголосила, що повертатися можна хіба якщо «все мине».
Вся в сльозах, з маленькою валізкою речей, Оленка потрапила до коханого розгубленого Богдана. Але виявилось, що для його родини це теж стало несподіванкою Богдан мамі й словом не обмовився, що вона від нього чекає дитину. Мама Богдана з порога спитала: «А може ще не пізно?», хоча було й так ясно живіт уже помітно округлився. Оленка була в такому шоці, так боялася за майбутнє, що тільки місяць тому й чути не хотіла про мамині поради, а зараз ладна була схопитися за будь-яку підтримку.
Мій син не готовий ставати батьком, сказали їй холодно. Він молодий, ти йому все життя зламаєш. Ми підтримаємо по можливості, але зараз я прошу знайому влаштувати тебе до центру для таких, як ти небажаних вагітних.
У центрі Оленці дали маленьку кімнатку вона вперше за довгий час змогла спокійно перевести подих, вдосталь поспати, хоча б трохи відчути турботу і моральне тепло від психолога. І ось, коли врешті-решт їй на руки поклали маленьке згортання донечку Оленку охопив страх, паніка. Проте поступово звикала, вдивлялась у цю крихітну дівчинку що за диво, її маленька Єва.
Наближались Різдвяні свята, але замість приємних новин Оленку попередили на її місце вже чекають, потрібно шукати, де перебути далі.
І з місячною Євочкою на руках Оленка сиділа у своїй кімнаті й зовсім не знала, як далі жити де взяти грошей, до кого прихилитися. Маминого серця не вистачило простити вона навіть не захотіла бачити онучку, повністю викреслила і доньку, і маленьку дівчинку зі свого життя.
Ой, малеча, не думала я, що у нас буде такий сумний Святвечір прошепотіла Оленка до доньки. Сама ж вона обожнювала це свято: ще з дитинства ходила колядувати, усі колядки на память знала, завжди на ці дні збирала добрячий гаманчик, бо встигала по всіх хатах свого району пройтися з сусідськими дітьми. Захотілося знову відчути цю атмосферу від хати до хати, щедрувати, співати. «А чому б і ні? подумала про себе. Єва в мене тиха, закутаю її, прихилю до себе підемо колядувати, душу відігрію. А хто не відкриє то нехай».
Уже наступного дня після Святвечора Оленка обрала для своїх колядок тихий приватний сектор. Як і підозрювала, їй відчиняли неохоче. Усі чекали на порозі хлопчаків. Та все одно у декількох хатах її пустили, а коли чули її дзвінкий голос і бачили немовлятко, щедро дякували не лише гривнями, а й домашнім смаколиками. Особливо зворушувала людей малесенька Єва видно було, що не від доброго життя жінка вирушила такою ходою на колядки.
Було непросто переходити від оселі до оселі ноги стомлювалися, руки замерзали. Оленка подумала: «Ну ще ось у ту велику хату зайду може, там багатші живуть, якийсь гостинець дістанеться». У кишені вже назбиралася непогана сума десь до 2500 гривень, почала відчувати хоч трохи впевненості.
Дозвольте заколядувати! сказала вона, коли господар відчинив двері. Проте поведінка чоловіка її здивувала: він якийсь час уважно дивився їй в обличчя, потім глянув на немовля, зблід, похитнувся і сів.
Надія? ледве чутно запитав він.
Що? Ні, я Оленка Мабуть, ви мене з кимось сплутали.
Оленка Але ж ти така схожа на мою дружину майже прошепотів він. І ця дитина. Це дівчинка?
Так.
І в мене була така донька Але вони загинули ДТП. А кілька днів тому мені наснилося, нібито дружина й донька повернулись А тут ви хіба це можливо?
Я навіть не знаю, що сказати
Проходьте, не соромтесь! Розкажіть свою історію, будь ласка
Спершу Оленка злякалася незнайомця надто вже дивно, емоційно поводився. Але подумала, що йти їй все одно нікуди. Зайшла до великої кімнати, помітила на стіні фото жінки з дитиною і справді, дружина була схожа на неї.
І Оленка почала розповідати все: як було, усі подробиці й дрібниці. Не могла зупинитися вперше хтось справді її слухав. Чоловік мовчки сидів, не перебивав, ловив кожне слово. Лише зрідка поглядав на маленьку Єву, яка солодко спала і навіть посміхалась у вісні. Здавалося, що вона вже відчуває знайшла свій дім, який дуже скоро стане для неї справжнім…
Зігріта теплом каміну, Оленка вперше за довгий час відчула справжній затишок. Її слова лилися річкою, і разом із кожною розповіддю страх і розпач трохи відступали. Дівчина непомітно почала плакати, але ці сльози вже були не від безвиході, а від полегшення хтось просто був поруч, слухав, співпереживав.
Єва прокинулася і, зворушливо позіхнувши, поглянула чоловікові прямо в очі. Той легенько простягнув руку, а дівчинка ухопила його палець своїми крихітними пальчиками. У цю мить чоловік не витримав і, ковтаючи сльози, нарешті обережно промовив:
Можливо, Бог привів вас сюди не випадково. У великому будинку дуже самотньо, і колядка від серця кращий подарунок, аніж будь-які гроші.
Оленка тихо всміхнулася. Вперше за всі ці місяці вона повірила навіть найдовша холодна ніч минає, і за нею настає ранок.
Перед світлом ранку чоловік запросив їх разом поснідати. За столом він промовив:
Якщо бажаєш, залишайтеся тут стільки, скільки потрібно. Тут завжди буде місце для тебе й Єви.
Оленка подякувала спочатку несміливо, потім щиро, сльозами радості. Вона не знала, як складеться життя далі. Не знала, чи пробачить їй мама, чи повернеться Богдан. Але вона вже не була самотня у неї зявилася справжня родина там, де й не сподівалася.
А того вечора, коли Єва вже набиралася сну в новій затишній кімнаті, Оленка вийшла на ґанок, щільніше загорнувшись у теплу шаль. Нічне небо зоріло тисячами різдвяних вогнів, і їй раптом дуже захотілося співати: не для грошей, не для порятунку для себе й для дитини, для всіх самотніх, хто шукає тепло.
Того різдвяного ранку десь у місті ще одна жінка слухала співи під вікном. Старе серце здригнулося від знайомої мелодії й, можливо, у ньому вперше за довгу зиму забриніла іскра надії.
Бо навіть через біль і втрату, світло завжди знаходить шлях додому.
