Коли Галина вирішила виходити заміж, її син та невістка просто втратили дар мови такою новиною були шоковані, що навіть не знали, як реагувати.
Ви точно впевнені, що готові повністю змінити життя у ваші роки? здивовано запитувала Оксана, поглядаючи на чоловіка.
Мамо, нащо такі різкі кроки? хвилювався Ігор. Я розумію, ти сама вже дуже давно, майже все життя мене тягнула, але зараз заміж виходити це дурість.
Ви ще молоді, тому й міркуєте так, спокійно відповідала Галина. Мені вже шістдесят три, ніхто не знає, скільки ще маю. Але хіба я не заслужила провести решту років з близькою людиною?
Може не поспішай з розписом? намагався вмовити матір Ігор. Ти з цим Мирославом знайома пару місяців, а вже ладна все перевернути.
В такому віці зволікати не треба, часу мало, з усмішкою казала Галина. Що ще знати? Мирослав на два роки старший, живе з донькою і її сімєю у просторій трикімнатній квартирі в Голосієво, пенсію має пристойну, дача є під Києвом.
А жити де ви будете? не міг допетрати Ігор. У нас і так тісно, ще один і місця взагалі не залишиться.
Ну що ти переймаєшся Мирослав нічого не вимагає, я ж сама до нього переїду. Квартира велика, з Оленою одразу порозумілись, всі дорослі конфліктів не буде, заспокоювала Галина.
Ігор хвилювався, Оксана намагалася його умовити, щоб прийняв материн вибір.
Може ми справді егоїсти? роздумувала вона. Нам зручно, мама допомагає, з Марусею часто сидить. Але ж вона має право на щастя. Хіба наш комфорт важливіший за її життя?
Ну навіщо одружуватись? не розумів Ігор. Хіба мало просто жити? Знову білу сукню з конкурсами?
Та люди старої закалки їм спокійніше так, знаходила слова Оксана.
Зрештою Галина вийшла заміж за Мирослава, з яким познайомилася просто на зупинці. Незабаром переїхала до нього в квартиру. Спочатку все було чудово, чоловік до неї ставився добре, домашні прийняли. Галина повірила, що нарешті заслужила своє маленьке щастя і знайшла сімю, де панує підтримка.
Але спокій тривав недовго швидко стали помітними нові побутові реалії.
А може б ви приготували на вечерю печеню? питала Олена. Я б сама, тільки на роботі завал, а у вас часу достатньо.
Галина все зрозуміла. Взяла на себе кухню, потім почала закуповувати продукти, мити підлоги, прати білизну і навіть їздити на дачу.
Раз ми чоловік і жінка, дача вже спільна, сказав Мирослав. Дочка з чоловіком не мають часу, онука маленька, тож будемо все з тобою робити.
Галина не перечила, навіть подобалось бути частиною великої сімї, де всі підтримують одне одного. З першим чоловіком цього не було той лежав, хитрував, а як Ігорові виповнилося десять, то взагалі зник з життя. Вже минуло двадцять років досі нічого про нього не знає.
Тепер здавалось усе правильно клопоти не тягар, втома не дратує.
Мамо, ну яка ти дачниця? намагався переконати Ігор. Ти після кожної поїздки ще тиждень тиску не можеш стабілізувати. Навіщо воно тобі?
Якраз треба, мені це до душі, жартувала пенсіонерка. Як виростимо з Мирославом багатий врожай, і вам шматок перепаде!
Ігор, утім, сумнівався. За кілька місяців ніхто їх у гості не покликав навіть ради знайомства. Самі Мирослава запрошували, той спочатку обіцяв, а потім все часу нема, сил нема. Тож вони й самі перестали навязуватись головне, щоб мама щаслива і здоровя не підводило.
Перший час так і було Галина раділа кожному дню, навіть роботи стала в радість. Та поступово справ додавалося, і вона починала перевтомлюватись. Мирослав, приїхавши на дачу, одразу жалівся на спину чи серце, а Галина все сама і гілки тягала, і листя згортала, і сміття носила.
Знову борщ? кривився Антон, зять Олени. Ми ж позавчора їли, думав, сьогодні щось інше буде.
Я не встигла іншого зварити, та й у магазин не потрапила, пояснювалася Галина. Тільки-но штори перепрала, назад повісила так затомилась, ледве притомна.
Ну, я борщ не люблю, відсував тарілку Антон.
Завтра Галочка нам точно свято влаштує! заспокоював Мирослав.
На наступний день Галина таки весь день на кухні чаклувала, а ввечері все за півгодини зїли. Потім прибирала, і так щодня. Донька з зятем все більше почали висловлювати невдоволення, а Мирослав то на них ставав, то Галину винною робив.
Я ж не дівчинка вже! Чому все має бути на мені? не витримала після чергової сцени.
Ти моя дружина, маєш дбати про порядок, повчав Мирослав.
Ну, раз я дружина, маю і права, не тільки обовязки, розплакалася Галина.
Слова ті мало змінили. Вона знову крутиться у хаті, прагне всіх задовольнити. Та якось втома взяла гору. В той день Олена з Антоном збирались до друзів, а свою доньку вирішили залишити на Галині.
Хай Тетянка проведе час з дідусем, або йде з вами, бо я теж сьогодні йду з подарунком до Марічки, попереджала жінка.
Чого ми маємо підлаштовуватись під вас? обурилась Олена.
Так і не повинні, але і я вам не зобовязана, нагадала Галина. У моєї внучки День народження, ще у вівторок кажу. Ви всі це проігнорували і тепер мене хочете вдома закріпити.
Так негоже, розсердився Мирослав. В Олени плани, а твоя внучка ще мала, нічого страшного, якщо привітаєш завтра.
Нічого не трапиться, якщо сьогодні підемо до моїх у гості, або ти з онукою лишаєшся, поки я повернусь, наполягала Галина.
Я й знала, що з тієї вашої женитьби гарного не буде, зло сказала Олена. Вона готує абияк, не слідкує за чистотою, думає лише про себе.
Після усього, що я тут для вас зробила, ти так думаєш? запитала Галини чоловіка. Чесно скажи, ти дружину шукав чи хатню працівницю?
Ти зараз не права, навіщо скандал піднімати? нервував Мирослав.
Я питаю відверто маю право знати, не поступалася Галина.
Раз так заговорила роби, як вважаєш, але в моїй хаті така поведінка недопустима, підвищив голос Мирослав.
В такому разі я йду, сказала Галина і почала збирати свої речі.
Приймете назад бабусю-невдах у вашу родину? несла валізу і подарунок для Марусі. Ходила заміж, досить не питайте нічого, просто скажіть: приймете чи ні?
Та звісно! кинулись до неї син і невістка. Ваша кімната чекає і ми раді вашому поверненню.
Просто так раді? хотіла почути найцінніше.
А для чого ще рідним радіти? відповідала Оксана.
У ту мить Галина точно знала вона не служниця. Тут вона мама, бабуся, теща рідна людина, а не хтось, хто цілодобово обслуговує чужі примхи. Залишилася жити з родиною, сама на розлучення подала й бачити не хотіла всіх пережитих поневірянь. Тепер просто цінує спокій і затишок у своїй справжній сімї.
