Мій чоловік працює, але за все плачу я.
Ви питаєте, як я опинилася в такій точці свого життя і як погодилася на таке, але я скажу: всі жінки, які люблять, сліпі. Я була сліпою. Все життя старалася, вчилася триматися на плаву. Моя мама з дитинства казала мені, що якщо хочу добре жити, мусить тяжко працювати. Вона ще казала, що жінка повинна бути сильною і самостійною, щоб, якщо раптом щось трапиться, могла сама себе прогодувати.
Напевно, ця остання порада зіграла зі мною дивний і гіркий жарт. Коли я знайомилася з чоловіками, поводилася надто незалежно, і рідко хто хотів зустрічатися зі мною. У ті часи більшість чоловіків шукали в жінці тендітність, хотіли проявити свою силу, захищати її, показати свою мужність. А я сама про себе дбала.
Потім я поринула у роботу без залишку. Була самотньою аж до 35 років, аж поки не зустріла Тараса. Він був мого віку. Мене здивувало, що він прийняв мою незалежність. Тобто ніколи не наполягав допомогти мені, якщо я казала, що впораюся сама. Він не приносив мені трояндових букетів і не шепотів у вухо солодких, нічого не значущих слів, від яких мені було не по собі. Поруч з ним я відчувала себе рівноправною. Я мала б знати, скільки насправді мені коштуватиме це так зване рівноправя, що навіть не було справжньою рівністю.
Ми одружилися, і Тарас переїхав до мене. В нього не було власної квартири він жив із своєю мамою. Я надто боялася переїжджати до свекрухи наслухалась історій і вони мені не подобалися. Перший місяць Тарас не дав мені жодної копійки зі своєї зарплати, мовляв, має виплатити невеличкий борг, який взяв на лікування своєї матері.
Я нічого йому не сказала, була терпляча. Ми ж родина нехай віддасть борг, а далі будемо вирішувати усе разом. Але сім місяців він все одно не розрахувався з кредитом. Знову і знову говорив, що йому мало платять, зменшили години роботи, або щось іще. Постійно я оплачувала харчі, розваги, комунальні послуги. А потім він став розказувати, що збирає гроші нам на хату в селі. Ну, наприклад, для відпустки.
Але за пять років я не побачила жодної довідки з його рахунку. Ми ж родина. Далі ми посварилися. Як так я утримую його пять років? Це не нормально. Він зібрав речі і поїхав до мами. Так, просто ось так. За три дні, не витримавши порожнечі, я повернула його назад. І знову те саме. Він не дає мені жодної гривні ні на що. А я так страшенно втомилася. Я би хотіла витрачати гроші на свої маленькі жіночі радощі, але немає жодної зайвої гривні всі йдуть на сімю. Що мені робити? Розлучитися? Чи він ніколи не зміниться?
