А якщо вона не моя донька? Треба зробити ДНК
Ти тільки уяви, Андрій сидить, дивиться, як Оксана, його дружина, ніжно бавиться з їхньою новонародженою донею, а думки його взагалі не радісні. Він реально підозрював, що дитина може бути не його.
Торік Андрій мусив поїхати у відрядження в Київ, аж на цілий місяць. І буквально за пару тижнів після повернення Оксана прийшла йому з такою, ніби приголомшливою новиною мовляв, вони чекають малюка.
Спочатку Андрій був на сьомому небі. Але через деякий час до них в гості завітала Тетяна сестра Оксани. Вона взяла й розповіла історію, як зробила тест ДНК на свого сина, щоб її співмешканець не сумнівався, чи він батько насправді.
Оксано, може й ми ДНК зробимо? Ну, щоб з душі камінь зняти запропонував якось Андрій.
І тут таке почалося! Оксана, ніби буря над Дніпром, все гатить тарілками, подушками метається, галас стоїть на півбудинку, ще й сусіди кулаками у стіну гупають.
Та що тут такого? не зупиняється Андрій, і вже сам не знає, кому більше вірить. Дружина так нервує, ніби щось приховує. Я просто хочу бути впевнений, і все.
Ти що, зовсім?! бурчить Оксана, знову кидаючись подушкою. Я тобі бодай натяк давала?
Мене ж місяць не було, з перекособоченою усмішкою видає Андрій. Я ж не знаю, що ти тут витворяла! Зробимо тест, усе стане ясно, і більше жодних питань. До речі, Тетяна адресу лабораторії має.
В іншому житті, зло буркнула Оксана й грюкнула дверима, в дитячу пішла.
***************************************************
Уявляєш, мамо, ділиться із Марією Іванівною, своєю мамою, Андрій, ну нічого ж надприродного не прошу. Чого вона оскаженіла?
Значить, нечиста совість у твоєї Оксани, тихо відповідає Марія Іванівна, наливаючи синові чай. Видно, дитину собі нагуляла і боїться, що правда вилізе. А ще, трохи вагаючись додає, як ти був у відрядженні, щось таке було…
Що там було? аж вирячився Андрій.
Ти не думай, я у ваші справи не лізу, відводячи очі, каже мама, просто заходила, хотіла поговорити про татів ювілей. Двері довго не відкривала, хоча чула, що вдома. Коли впустила, розпатлана вся, а в коридорі чоловічі черевики стояли.
І що вона вигадала? питає розлючений Андрій.
Що, мовляв, трубу прорвало. Дурня повна, могла б щось краще придумати!
Чого ж ти мені не сказала?
Так я ж навіть у квартиру не зайшла повністю, доказів жодних, стиха зітхає Марія Іванівна. Не хотіла сварити вас.
Ну ти даєш! Андрій мало чашку не перекинув. Що тепер мені робити?
Та все одно наполягай на тесті, майже з посмішкою радить мама. Або сам зроби, ти ж батько, маєш право.
************************************************
Тепер можеш спати спокійно, кинув конверт Андрій на стіл, курєр щойно приніс результати. Марічка моя донька. Як і обіцяв, тема закрита.
Я взагалі не зрозуміла, обурено сказала Оксана, косо поглядаючи на той конверт. Ти що, без мого дозволу цей грьобаний тест зробив?
А то ж, байдуже відказав Андрій. Я з Марічкою гуляв, заніс аналізи, то ж вона моя донька.
Проблема є, тихо озвалася Оксана. Дуже прикро, що ти цього зовсім не розумієш.
Зранку Андрій як завжди пішов на роботу. А увечері просто грім серед ясного неба. Дома пусто. Оксани й Марічки як і не було. Їхні речі зникли, а на журнальному столику лише записка.
“Твоєю недовірою ти зруйнував усе, що між нами було. Я не хочу жити з тим, кому не довіряю. Подала на розлучення, квартиру і грошей мені не треба. Я просто прошу: залиш нас у спокої.”
Андрія просто трясло від злості. Як так? Оксана його кинула, ще й доньку забрала? Він, ледве стримуючись, почав телефонувати дружині.
Слухавку підняв чоловік. Мовчки вислухав усе, що Андрій виматюкав, а потім попросив більше не дзвонити.
Я ж ЗНАВ, що вона мені зраджувала! аж зуби лускають від злості Андрія. Тільки встигла піти, а вже з чоловіком новим крутить! Ну й нехай котиться катись колись!
Йому й в голову не прийшло, що, можливо, Оксана поїхала до рідних, а на дзвінок відповів її брат, просто не захотів будити сестру, яка ледве дитину вклала.
Розвели їх швидко, все було за спільною згодою. Маленька Марічка залишилася з мамою, і більше свого біологічного тата так і не побачилаПерші дні після розлуки Андрій блукав квартирою, що раптом стала чужою, мов притихла сцена після гучної вистави. Він безцільно копирсався у полицях, збирав по підлозі клапті сімейних фото ніби намагався повернути щось, що безнадійно розсипалось між трьома літерами «ДНК».
Минули тижні. Якось він зустрів Тетяну у крамниці їхню веселу родинну сміхотуню, а тепер мовчазну і суху.
Андрію, вона дивилася майже співчутливо, ти ж лишився сам… З Марічкою хоч подзвониш? Їй вже другий зубик лізе, вона тебе іграшку питає.
Він розгублено кивнув і довго не набирав номер. Коли нарешті почув у слухавці дитячі белькотіння і зворушливий, далекий сміх, у грудях щось стиснулося й розквітло одночасно. Йому не потрібна була експертиза цей голос був його кровю, частиною його самого.
Андрій почав приїздити до Марічки: спочатку обережно, мов на нову роботу, потім щоразу впевненіше. Девять місяців знадобилося, щоб дочка простягнула до нього руки і мовила: «Татку!» а тоді заплакала від радості сама Оксана. Вони дивились одне на одного через сонячну пляму на підлозі, й колишні образи розчинялися у новій, крихкій правді: Довіра не генетика. Це те, що народжується поміж людьми кожного дня.
Андрій навчався вимовляти «вибач», а ще частіше «я тобі вірю». І хоч шлях назад був закритий, попереду тепер зявився зовсім інший де є місце для батька і доньки, і для тієї самої вічної надії, яку не можна довести жодним тестом.
