Моніка навіть не помітила, як почала ходити навшпиньки по власній оселі. Вона старалася робити все тихо й непомітно, аби не турбувати доньку та зятя.

Ой, мамо, знову смажиш рибу, обізвалася Христина, заглядаючи до кухні.
Та нічого, я відчинила вікна і витяжку ввімкнула, лагідно відповіла Олена.
Останні чотири місяці, відколи донька з чоловіком оселилися у неї, Олена не раз чула різні докори.
Борщ сьогодні пересолений, чи речі складаєш не туди. А телевізор у твоїй кімнаті ввечері занадто гучно грає.
Олена навіть не помітила, як почала ходити навшпиньках по своєму власному помешканню. Вона старалася все робити тихо й непомітно, аби не заважати Христині та її чоловікові.
Спочатку все здавалося добрим…
Після весілля Христина з чоловіком вирішили жити окремо. Зняли собі квартиру в центрі Львова, до Олени приїжджали лише у вихідні. Врешті-решт, у них була робота і свої плани.
Якось Олені стало зле просто на кухні. Сусідка позвала «швидку». За кілька хвилин приїхала і Христина. Коли маму виписали з лікарні, донька сказала:
Мамо, ми приготували тобі несподіванку. Думаю, сподобається. Побачиш її вдома.
Олена зайшла до квартири й одразу побачила пакети й валізи в коридорі.
Ми порадилися й вирішили: тепер житимемо з тобою. Будемо тобою піклуватися.
Олена була розчулена та здивована водночас.
Спершу Христина справді опікувалася мамою: прибирала, готувала їжу, прасувала. Але через два місяці забула, чому, власне, усі вони знову під одним дахом.
Олена зміцніла. Все знову робила сама. Коли діти на роботі господарює, миє підлогу, готує.
Дочка не раз просила маму подумати й за себе, але Олена стояла на своєму їй так легше.
Згодом Христина і її чоловік швидко відчули переваги такої зручної квартири. Не треба платити оренду все своє, чисто, наготовано.
Мамо, до нас сьогодні завітають друзі. Може, підеш до тітки Ганни чай пити? Нам якось простіше буде, а ти не сумуватимеш, якось обізвалася Христина.
Олена не хотіла виходити з хати вечорами. До того ж тітка Ганна лягала спати рано. Надворі стояла тепла весна Олена вирішила пройтися подвір’ям і трохи подихати свіжим повітрям. Але час минав, а гості не розходились. Олена втомилась, хотілось прилягти, але вперто чекала дзвінка від доньки, яка покличе її назад.
Сусід Іван вийшов з песиком «Каштаном» на прогулянку і за пів години повернувся. А Олена все сиділа на лавці.
Вибачте, у вас усе гаразд? запитав Іван.
Так, Іване, все в порядку. Просто мої зараз з друзями, не хочу заважати.
Та ми знайомі, ще як мої Оленка й Сергій вчилися разом, усміхнувся він.
Вони бачилися й раніше, розмовляли вряди-годи про погоду чи пенсію. Його дружини вже не стало, діти живуть окремо.
Може, підете до мене на чай? Надворі вже вечоріє. Зателефонуйте дочці, скажете, що в гостях.
Олена подзвонила Христині, але та слухавку не взяла.
Ходімо вже, тихо промовила Олена.
Вони пили чай з малиною і говорили про все: про молодість, про втрати, про весну. Раптом задзвонив телефон.
Мамо, де ти? Гості давно пішли, ми вже лягаємо спати, а тебе нема, роздратовано кинула Христина.
В голосі дочки знову відчувався докір. Олена не розуміла, в чому завинила на цей раз. Встала, зібрала речі.
Мені ж усього на другий поверх піднятися, тремтячим голосом сказала Олена.
Проведу, так буде спокійніше, відповів Іван.
З того часу Олена часто заглядала до сусіда. То чай разом пили, то вечерю чи борщ зварять разом. Іван іноді сам щось готував за своїм рецептом. Того разу Олена знов була в Івана в Христининого чоловіка було день народження, запросили друзів.
В тебе тут так тихо і затишно, якось промовила Олена.
Можеш і залишитися назавжди, несподівано сказав Іван.
Поглянув на неї так щиро, що вона одразу зрозуміла говорить з серцем.
Я подумаю, всміхнулася Олена, хоча вже знала відповідь.