Якось увечері я повертаюся додому і просто вражена тим, що бачу. Моя донька, 18-річна Соломія, збирає свої речі одяг, косметику, деяку техніку. Я питаю її, куди вона надумала піти.
Виявилося, що Соломія несподівано відчула себе дорослою. Я навіть вигукнула від несподіванки, а тоді вона каже мені:
Мамо, я переїжджаю. Буду жити разом із Назаром.
Яким чином переїжджаєш? Хто цей хлопець взагалі? Ти ж не познайомила нас! І за чиї гроші ти плануєш жити? У нього є сімя? Думаю, ти занадто поспішила, запитую я.
Мамо, не починай. На дворі XXI століття. Я доросла, маю своє життя! відповідає Соломія.
Я вже нічого не відповідаю, бо розумію: нічого не можу змінити. Бачу, як донька зосереджено складає свої речі, і прощаюся подумки з усім, що вона бере, навіть із тим кухонним комбайном, яким я не користувалася. Соломія закінчує збиратися й іде. З вікна бачу молодого чоловіка, який допомагає їй занести речі в авто. Якщо вже захотіла дорослого життя то нехай! Подивимось, що з цього вийде. А наступного дня я міняю замки на дверях хто знає, чого можна чекати від цієї Соломії з її новим приятелем?
Минає кілька днів. Донька не дзвонить, навіть смс не пише. Не думала, що вона так швидко порине у «доросле життя». І раптом дзвінок від Соломії.
Мамо, ти заплатиш за моє навчання?
Мені стало прикро, що вона зателефонувала лише для цього. Навіть не поцікавилась, як я чи все гаразд.
Ні, ти ж доросла й самостійна. Не хочу втручатися у твої справи, кажу я.
Дуже дякую, мамо! обурено кинула Соломія й поклала слухавку.
Ось так, як вона і хотіла. Нехай відчує справжню відповідальність дорослого життя.
Я вирішила облаштувати її кімнату під кабінет. Все одно вона вже не живе тут. Знайшла гарний письмовий стіл, стілець, залишила лише ліжко нехай буде, раптом передумає і повернеться.
Минуло два тижні. Якось після роботи повертаюся й біля підїзду бачу свою доньку з торбами. Вона явно засмучена.
Доню, чому не попередила про свій приїзд?
Мені соромно було, мамо Ти не рада мене бачити? Соломія витирає сльози.
Звісно, я рада! Про що ти? Ходімо додому.
Ми заходимо до квартири. Донька розкладає речі, лише кавоварки не видно виявилось, що вона залишилась у мами її хлопця. Та пані нібито так взяла «плату» і за життя, і за харчування. До речі, Назару вже тридцять. Коли Соломія зрозуміла, що я не платитиму за її навчання, просила допомоги у нього, але той навіть не подумав відповідальності брати не хотів і фінансувати її відмовився.
І от мене цікавить: що ж думав Назар, коли привів до батьків мою безробітну доньку?
Моя донька вирішила почати доросле життя і переїхала жити до свого хлопця. Але вже через два тижні я зустріла Аліну з валізами біля нашого під’їзду